Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

— Точно ні, — з теплотою запевнила Таппенс. — Ми з Томмі — друзі, і нічого більше.

— Гадаю, кожна закохана пара казала це якоїсь миті, — зауважив Джуліус.

— Маячня! — гримнула Таппенс. — Невже я схожа на дівчину, що закохується в кожного стрічного?

— Ні. Ви схожі на дівчину, в яку частенько закохуються.

— О! — вигукнула Таппенс, доволі спантеличена. — Я гадаю, це комплімент?

— Звісно. А зараз поговорімо про це. Припустімо, ми ніколи не знайдемо Бересфорда, і... і...

— Гаразд — скажіть це! Я вмію приймати факти. Припустімо, він... мертвий! Так?

— І вся ця справа сходить нанівець. Що ви тоді робитимете?

— Не знаю, — розгублено відповіла Таппенс.

— Ви будете надзвичайно самотньою, бідолашна дитино.

— Зі мною все буде гаразд, — гримнула Таппенс, звично обурена жалістю до себе.

— Як щодо заміжжя? — спитав Джуліус. — Як ставитеся до такої ідеї?

— Я маю намір вийти заміж, звісно, — відповіла Таппенс. — Тобто, якщо... — Вона зупинилася, відчула миттєвий потяг відступитись, а тоді сміливо продовжила: — Якщо знайду когось настільки заможного, що це буде того варте. Відверто, так? Можу припустити, що ви зневажаєте мене за це.

— Я ніколи не зневажаю ділового інстинкту, — відповів Джуліус. — Які саме критерії ви розглядаєте?

— Критерії? — здивовано спитала Таппенс. — Тобто високий чи низький?

— Ні. Суму — дохід.

— О, я... я недостатньо це обміркувала.

— А як щодо мене?

— Вас?

— Звісно.

— Ох, я не можу!

— Чому ні?

— Кажу вам, я не можу.

— Знов-таки, чому ні?

— Це буде несправедливо.

— Не бачу в цьому ніякої несправедливості. Я називаю це блефом, ось і все. Я безмежно захоплююсь вами, міс Таппенс, більше, ніж будь-якою дівчиною, кого зустрічав. Ви достобіса хоробра. Я лише хочу дати вам справжнє, надзвичайно добре життя. Скажіть лише слово, і ми негайно ж поїдемо до висококласного ювеліра й купимо обручки.

— Не можу, — видихнула Таппенс.

— Через Бересфорда?

— Ні, ні, ні! Таппенс лише й далі несамовито хитала головою.

— Ви не можете серйозно розраховувати на більші статки, ніж маю я.

— О, річ не в тім, — видихнула Таппенс із майже істеричним сміхом. — Але з усією вдячністю й тому подібним, гадаю, я краще скажу «ні».

— Я був би вельми вдячний, якби ви зробили мені ласку й подумали про це до завтра.

— Немає сенсу.

— І все ж, гадаю, ми зупинимось на цьому.

—Дуже добре, — слухняно відповіла Таппенс.

Жоден з них не заговорив знову, доки вони не дісталися готелю «Рітц».

Таппенс піднялася нагору до своєї кімнати. Вона почувалася прибитою до землі після розмови з енергійним Джуліусом. Сівши перед дзеркалом, вона кілька хвилин роздивлялася своє зображення.

—Дурепа, — нарешті буркнула Таппенс і скривила гримасу. — Маленька дурепа. Це ж усе, чого ти хочеш — усе, на що ти сподівалась, а ти собі белькочеш «ні», як мала безмозка вівця. Це твій єдиний шанс. Чому б не скористатися ним? Не вхопити його? Не вчепитись у нього? Чого ще ти хочеш?

Немов у відповідь на це запитання її погляд упав на маленький знімок Томмі, який стояв на туалетному столику в обшмугляній рамці. Якусь мить вона силкувалась опанувати себе, а потім, відкинувши будь-яке вдавання, піднесла знімок до губ і розридалася.

— Ох, Томмі, Томмі, — ридала вона, — я так тебе люблю і можу ніколи більше тебе не побачити...

Минуло п’ять хвилин, після чого Таппенс сіла, висякала носа й відкинула волосся з обличчя.

— Ось і все, — суворо зауважила вона. — Погляньмо фактам в обличчя. Здається, я

закохалася — у хлопчиська-ідіота, якому, мабуть, ні на гріш не цікава.

Тут вона зупинилася.

— Хай там як, — продовжила вона, ніби сперечаючись із невидимим опонентом, — я цього не знаю. Він ніколи не насмілювався казати про це. Я завжди лаяла сентименти — а тепер сама стала сентиментальною, як ніхто. Дівчата такі ідіотки! Я завжди так вважала. Мабуть, я спатиму з його світлиною під подушкою, і він мені снитиметься всю ніч. Жахливо відчувати, що зраджуєш власним принципам.

Таппенс сумно похитала головою, обмірковуючи своє падіння.

— Геть не знаю, що сказати Джуліусу. Ох, якою дурепою я почуваюся! Доведеться йому щось відповісти — він американець і такий доскіпливий, що неодмінно захоче знати причину. Цікаво, чи знайшов він щось у тому сейфі...

Думки Таппенс перескочили на інше. Вона ретельно й наполегливо перебрала в пам’яті події останнього вечора. Якимось чином вони здавалися пов’язаними із загадковими словами сера Джеймса...

Раптом вона щосили здригнулася — колір збіг з її обличчя. Її очі зачаровано дивилися перед собою, зіниці розширилися.

— Неможливо, — прошепотіла вона. — Неможливо! Я, мабуть, збожеволіла, якщо взагалі думаю про таке...

Страхіття — але воно пояснювало все...

Після недовгих роздумів вона сіла й написала записку, зважуючи при цьому кожне слово. Нарешті кивнула з важким задоволенням і вклала записку в конверт, який адресувала Джуліусу. Пройшла крізь коридор до його вітальні й постукала у двері. Як вона й очікувала, кімната виявилася порожньою. Дівчина залишила записку на столі.

Коли вона повернулася, біля дверей на неї чекав маленький портьє.

— Вам телеграма, міс.

Таппенс узяла її з таці й недбало розгорнула. А тоді скрикнула. Телеграма була від Томмі!