Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

це Дюнкерк і Битва за Британію. Англія — це виконання свого обов’язку і приймання своєї долі спокійно й без метушні. Англія — це хлопець у битві за Ютландію, що не відходив від гармат, тоді як палуба горіла в нього під ногами. Англія — це сер Ланселот Озерний, Ричард Левове Серце і Робін Гуд із довгим луком і в зеленому вбранні. Що мають африканери, щоб порівняти з цим? Діркі Уйса, що їхав верхи на коні, аж поки той здох? Піта Ретіфа, якого пошив у дурні Дінґаан? Та ще перших переселенців, які помстилися за свої невдачі, розстрілявши тисячі зулусів, що не мали зброї, і ще й пишалися цими розстрілами?

У Вустері є англіканська церква і священик із сивим волоссям і люлькою; він має ще й другу роботу як наставник скаутів, і дехто з хлопців-англійців у його класі — справжніх англійських хлопців з англійськими прізвищами і будинками в давній, затіненій кронами дерев частині Вустера, — фамільярно називає його Падре. Коли отак розмовляють англійці, він мовчить. Є англійська мова, яку він чудово знає. Є Англія і все, що обстоює Англія, і він, як йому здається, вірний цьому всьому. Але вочевидь потрібно набагато більше, щоб тебе визнали як справжнього англійця: треба пройти випробування, і хлопчик знає, що деяких із них він не витримає.

16

Про щось домовились по телефону, але хлопчик не знає, про що, і тому не може заспокоїтись. Він не любить задоволеної, таємничої усмішки, яка проступає на материному обличчі, усмішки, яка означає, що вона втручається в його справи.

Тягнуться останні дні перед виїздом із Вустера. Крім того, це ще й найкращі дні шкільного року, коли іспити вже минули і немає ніякої роботи, крім допомогти вчителеві заповнити його табель.

Містер Ґоувз зачитує оцінки, а хлопці додають їх, предмет за предметом, потім вираховують відсотки, змагаючись, хто першим підніме руку. Гра полягає в угадуванні, яка оцінка кому належить. Хлопчик звичайно вгадує свої оцінки, коли числова послідовність піднімається до 90 і 100 за арифметику, і насилу втримується на 70 з гаком за історію та географію.

У нього погані успіхи з історії та географії, бо він не любить запам’ятовувати. І то такою мірою, що відкладає готування до іспитів з історії та географії на останню хвилину, аж до вечора, а то й до ранку безпосередньо перед іспитом. Він ненавидить сам вигляд підручника історії з твердою шоколадно-коричневою палітуркою і довгими нудними списками причин подій (причин наполеонівських війн або причин Великого треку). Автори підручника — Тальярд і Шоман. Він уявляє собі Тальярда як тонкого й сухого, а Шомана — як опасистого, лисуватого, в окулярах: Тальярд і Шоман сидять за столом навпроти один одного в кімнаті в місті Парл, пишуть незграбні сторінки й передають їх один одному. Хлопчик не може уявити собі якоїсь іншої причини, чому вони вирішили написати свій підручник англійською мовою, крім прагнення образити Engelse дітей і провчити їх.

Географія не краща: переліки міст, переліки річок, переліки товарів. Коли його просять назвати товари якоїсь країни, він завжди закінчує свій перелік шкурами та шкірою і сподівається, що має слушність. Він не знає різниці між шкурою і шкірою, але її ніхто не знає.

Щодо решти іспитів, він не чекає їх, але, коли надходить час, охоче занурюється в них. Він добре складає іспити: якби не було іспитів, щоб він мав змогу добре складати їх, тоді в ньому майже не було б нічого особливого. Іспити породжують у ньому п’янкий і тремкий стан збудження, під час якого він швидко і впевнено записує відповіді. Власне, він не любить цього стану, але йому надає впевненості думка, що він тут, щоб його вислухали.

Інколи, б’ючи один об один два камінці і вдихаючи викресані іскри, він може відтворити той стан і притаманні йому запах і смак: пороху, заліза, жару, постійного гупання крові в жилах.

Таємниця, прихована за телефонним дзвінком і материною усмішкою, розкрилася на перерві вранці, коли містер Ґоувз попросив хлопчика лишитися. Є одна хибна чутка й про містера Ґоувза, тож його приязності він не довіряє.

Містер Ґоувз хоче, щоб він прийшов на чай до нього додому. Хлопчик мовчки киває головою й запам’ятовує адресу.

Це не те, чого він прагне. Не те що він не любить містера Ґоувза. Якщо він не довіряє йому такою мірою, як довіряв місіс Сандерсон у четвертому класі, то тільки тому, що містер Ґоувз — чоловік, перший учитель-чоловік, якого він мав, і він стережеться того, чим віє від усіх чоловіків: неспокою, ледве приборканої брутальності, натяку на насолоду жорстокості. Він не знає, як йому ставитись до містера Ґоувза і чоловіків узагалі: або не чинити опору і прагнути їхнього схвалення, або зміцнювати бар’єр неподатливості. З жінками легше, вони добріші. Але містер Ґоувз — тут хлопчик не може заперечити — такий справедливий, яким тільки може бути людина. Англійську мову він знає добре і, здається, не має неприязні до англійців і хлопців з африканерських родин, які намагаються бути англійцями. Під час однієї з його численних відсутностей у школі містер Ґоувз розповідав про синтаксичний аналіз додатків до присудка. Хлопчикові довелося сутужно, коли він наздоганяв клас по цій темі. Якщо присудкові додатки, як, певне, й ідіоми, не мають сенсу, тоді й решта хлопців мала б клопіт із ними. Проте інші хлопці, принаймні більшість їх, легко опанували присудкові додатки. Висновок неминучий: містер Ґоувз знає про англійську граматику те, чого не знає він.

Містер Ґоувз хапається за різку не рідше за будь-якого іншого вчителя. Але улюблене покарання, до якого він удається, коли в класі надто довго стоїть галас, таке: він наказує учням покласти пера, згорнути книжки, з’єднати руки на потилиці, заплющити очі й посидіти абсолютно тихо.

Як не брати до уваги кроків містера Ґоувза, що походжає між рядами, в класі панує абсолютна тиша. Від евкаліптів навколо шкільного подвір’я долинає спокійний туркіт голубів. Такої кари хлопчик може зазнавати безкінечно, і то з незворушним серцем: він чує голубів і спокійний віддих навколишніх хлопців.

Вулиця Діза-роуд, де живе містер Ґоувз, теж у Реюньйон-парку, в новому, північному районі міста, який хлопчик ще не дослідив. Але містер Ґоувз не тільки живе в Реюньйон-парку і їде до школи на велосипеді з товстими шинами: він має дружину, просту, смагляву жінку, і — навіть ще дивніше — двох маленьких дітей. Це хлопчик з’ясовує у вітальні будинку номер одинадцять на Діза-роуд,