Читати книгу - "Відродження-4, Кулик Степан"

До речі, саме ця, остання конвульсія, все ж таки дозволила чудовиську виплюнути здобич, і тепер труп лежав окремо. Ось тільки користі від цього не було. Хоч голова і з'явилася, але після того, як вона якийсь час побувала всередині хорва, обличчя покійного перетворилося на подобу воскової маски. Жодної прикмети для впізнавання.

Єдиною річчю, яку можна було прихопити із собою, була велика сріблястого кольору брошка, у вигляді стилізованої сніжинки чи ромашки. Так я й зробив… Тягти з собою в місто труп, особливо після того, як його пожувало чудовисько, мені зовсім не хотілося.

«Вітаємо! Ви виконали побічне завдання до квесту «Митар» — «Помста». Ви отримуєте 50 пунктів досвіду. Нагорода — "10" срібних монет. Залоза хорва — алхімічний інгредієнт. Шкіра хорва. Крафтовий предмет. Підвищення репутації з містом Лікург «+1»

— А торбу брати не будеш? — Відволікла мене від перегляду повідомлення Сашка.

— В сенсі? — я здивовано озирнувся.

— Та ось же, — дівчина тицьнула пальцем трохи убік і ближче до дороги.

Оце зір. Сказано ж — лучниця. Їм по класовому вмінню орлині очі видають. Я б не помітив.

Невелика така торбинка. Щоправда, замшева, а не звичайна, матерчата. Як би натякає, що в ній не запасні шкарпетки та перекус носять, а речі більш статусні та цінні. Швидше навіть сумка, бо не затягувалася вузлом на горловині, а мала відкидний клапан.

Підняв. Важка. Зазирнув… Цікаво. Усередині лежали гроші. Ну, як гроші… Декілька жменей міді, зрідка розбавлені сріблом. Але тим не менш. Як жартував батько: «Нехай паперово, аби грошово»

Цікаво, хто ж це тут? Втім… не так уже й цікаво. Допомогти покійнику я все одно нічим не зможу. Навіть труп у місто тягти не стану. А ось доповісти про «знахідку», кому треба — доведеться. Не залишати ж звірам.

І, до речі, краще поквапитися. Поки день не минув. Година-друга і сутеніти почне, а до міста, судячи з карти, ще кілометрів п'ять, не менше. Доведеться пришпорити коней…