Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

Дурна, дурна, дурна, — критикує себе Офелія. Вивчення людського розуму та того, як він впливає на поведінку, безумовно, дало їй краще усвідомлення власних недоліків. Однак це не зробило її менш схильною потрапляти в пастки власної особистості.

Так, звісно, ​​ця подорож до руїн міста може допомогти завоювати їй більше довіри та поваги. І пропустити можливість поговорити сам-на-сам з людиною в оточенні, де йому, ймовірно, набагато комфортніше, було б недалекоглядно.

Але жодна з цих причин не є причиною того, чому вона сказала так. І вони обидва це знають.

«Це чудово», — каже Офелія, намагаючись не задихатися настільки відверто у приватному каналі, який відкрив між ними Северин. «Яскравий, сонячний день. Свіже повітря. Фізична вправа. Що ще я можу просити?»

Чистий, засніжений аркуш їхнього оточення такий же нудний і моторошний у розпливчастому сіро-блакитному світлі, як і завжди. Єдине повітря надходить з резервуара та рециклера в її костюмі, і «свіжий» — це не те слово, яке вона б використала, щоб описати його. Запах щільного пластика, можливо, з насиченим металевим відтінком. Або диму. Хоча, очевидно, повітря досить чисте, щоб дихати, інакше її костюм видав би тривогу.

Принаймні частина щодо фізичного навантаження є правдою, хоча це набагато більше схоже на спробу пережовувати згущений кленовий сироп, що наповнює те дивне печиво, яке її сестра любила привозити з Незалежного Квебеку. Іншими словами, багато зусиль за дуже малу винагороду. За хороших умов прогулянка до зовнішнього краю руїн міста тривала б лише п’ятнадцять хвилин, але сьогодні це вдвічі довше. І вони лише на півдорозі.

Северин — на шість-сім метрів попереду неї у хорошій фізичній формі, але прямо перед її обличчям на екрані — фиркає, хитаючи головою. Але Офелія таємно рада бачити рум’янець напруги на його щоках, навіть якщо його кроки - рівні й плавні - цього не виявляють.

Ліана та Кейт просто повернули, щоб попрямувати до веж, які нагадують два списи, які стирчать зі снігу. Вежі виглядають недоречно, глянцеві та з гострими кутами на кінцях, на відміну від потертих вітром і погодою країв решти руїн. Офелія уявляє, що Хмарні ворота виглядали би приблизно так само для чужинця, який прибув би до Старого Чикаго з іншої планети. Те саме з переплутаними залишками скульптури Колдера, якщо припустити, що щось залишилося після пожежі. Більша частина колишнього центру міста була назавжди зруйнована, відрізана, ніби хірургом, який вирізає край здорової шкіри навколо ракового ураження.

«Я не ціную те, що ти використовуєш мою команду, щоб маніпулювати мною», — каже Северин.

Настала черга Офелії пирхати. Вона не зробила нічого подібного. Це він відкрив рота. Звісно, вона могла б здогадатися, що Ліана вчепиться в цю ідею, не бажаючи її відпускати, якщо Офелія зголоситься його супроводжувати. Але це і його провина теж.

«Я теж не ціную, що ти відмовляєшся скористатися тією допомогою, яку я можу запропонувати для покращення характеру твоєї команди», — відповідає Офелія. «Здається, ми обоє сповнені невдячності, командире. Що б ви хотіли з цим зробити?»

Бути класифікованою як непотрібний, зіпсований багаж, сміття - все це переплітається в її свідомості в одну гігантську кнопку, і коли на неї натискають, вона не може втриматися, щоб не реагувати. Звісно, багато людей хочуть надати їй надмірну цінність, підлещуються до неї, але це завдяки її прізвищу, а не всупереч, і вона ніколи не піддавалася спокусі в це повірити.

Офелія підозрює, що Ітан Северин теж має подібну чутливість, але вона стосується його команди та людей, які вважають, що він робить недостатньо.

Він пильно дивиться на неї, і вона практично бачить, як він надихається бажанням захиститися. Але він зупиняється, його погляд кидається вбік.

Офелія завмирає, її серце б’ється в грудях, і вона автоматично оглядає горизонт навколо них. Але немає нічого, крім руїн міста, що збільшуються, коли вони наближаються.

Потім вона розуміє. Він ні на що не дивиться.

Загальний канал залишається відкритим з іншого боку екрана її шолома, показуючи крихітні зображення Ліани, Кейт, Суреша та Берча, хоча, коли відкритий приватний канал із Северином, вона не чує їх, лише читає їхні транскрибовані слова під їхніми обличчя.

Суреш: — Огидно! Тут все ще є лайно багаторічної давності. Це не те, на що я підписувався.

Берч: Це піде швидше, якщо ти… спробуєш лопату.

Суреш: Ти спробуй!

Кейт: Продовжуй черпати, хлопче.

Ліана: Ми повинні тримати цей канал чистим!

Берч: Це піде швидше, якщо ви… спробуєте лопату.

Суреш: Брате, ти це вже казав.

Офелія хмуриться. Погляд Берча здається далеким і не сфокусованим.

Северин зітхає на їхній відкритій лінії, що звучить втомлено, коли він знову починає йти вперед.

Вона йде за ним, якусь мить намагаючись витягувати ноги в чоботях із крижаного шару снігу.

«Ти щиро хвилюєшся за нього», — каже Северин, але це звучить більше як запитання.

Офелія чинить опір бажанню відповісти: «На відміну від того, щоб фальшиво турбуватися про нього, і таким чином підвищити свою власну важливість?» Відійди від цієї кнопки, Офеліє. Натомість вона робить заспокійливий вдих і відповідає на запитання, ігноруючи можливий підтекстовий удар.

«Я?», — каже вона. І не тільки тому, що очевидною реакцією на чиюсь можливу дезорієнтацію в притулку здійснено пошуки зі зброєю, що, чесно кажучи, їй не подобається. Це означає, що негативний наратив про ERS та психічне здоров’я в космосі загалом перемагає. — Очевидно, що я не знаю його так добре, як ви. Але він здається трохи… відключеним. Ще більше, ніж до того, як ми залишили корабель».

«Ви думаєте, він брехав?» — запитує Северин, але вона не зовсім може прочитати його тон. У ньому щось охоронне. «Про те, чому він був у шлюзовій камері?»

Вона вагається, і єдиний звук на їхньому каналі — це їхнє дихання, її голосніше й набагато уривчастіше, ніж його. «Так», — каже вона через мить. «Його числа з iVR не збігаються з його історією. Але я думаю, що було б помилкою вважати, що ми знаємо, чому. Психічні травми змушують людей робити дивні речі».

Вона очікує, що Северин негайно запротестує проти ідеї, що його команда відчуває будь-які наслідки передчасної смерті Ави. Але він просто хрипить на знак підтвердження.

Офелія бачить можливість продовжити. «Я знаю, ви були стурбовані тим, що він намагався залишити станцію або що він думав про те, щоб піти», — обережно каже вона. Як Ава. «Але ми повинні мати на увазі, що це може бути щось зовсім інше. Я не думаю, що він просунувся до того, щоб дійти… до такого стану. Можливо, він спав там, щоб охороняти двері, щоб хтось із команди не