Читати книгу - "Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Випускаю силу, намагаючись не звертати уваги на напівпорожній внутрішній резерв, може, вдасться взяти слід. Вже звичні нитки темряви чорним потоком струмують з долонь, обплітаючи енергетичну мітку. Розшаровуються на кілька тоненьких доріжок, що біжать у різних напрямках. По одній пускаю Рука, друга, третя та четверта вимагають поділу на кілька астральних тіл. Я ще ніколи не ділив свою душу на стільки частин. Це шалено небезпечно, і я не впевнений, що мені вистачить сил повернутися, але якщо я випущу відьму, то ніколи собі цього не пробачу. П'яту досліджую сам.
Тільки кожна стежка раптово обривається, нікуди не привівши. У серцях опускаюсь на коліна і вдаряю кулаком об землю, з подивом помічаючи, що біла полога на ній зовсім не туман, а сніг. Холод від кісточок пальців поступово розповзається по руці, передпліччю, добирається до ключиці, охоплює серце... Поруч несамовито кричить Рук... Зве стривожений жіночий голос... Знайомий, але не той, що мені потрібен... Не її... Неймовірним зусиллям волі чіпляюся за цей голос. Віка… Мій непорушний вартовий…
З останніх сил розплющую очі, виходячи з трансу і розуміючи, що не сиджу в звичайній позі, а валяюся горілиць. Наді мною схилилися Вікторія і Касл.
― Гнат? – волає руда відьма. ― Ти у своєму розумі? Навіщо, скажи, ну навіщо ти ділив душу?
– У мене не вийшло. Щось злякало стару. І справа не у випромінювачі. Він незрівнянний, ― підіймаюсь на ліктях, кидаю втішний погляд на схвильованого блідого Макса. – Я намагався взяти її слід… Але вона зникла…
― Ти дурень! – скрипить зубами Віка. ― Безрозсудний, самовпевнений дурень!
― Від такої ж чую! ― Злегка посміхаюся у відповідь.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис», після закриття браузера.