Читати книгу - "Спалення любові до тла , НМ"

Дорога була мовчазною. Лише їхні кроки порушували тишу. Вони досягли будинку, де повинні були продовжити розслідування, але тепер все виглядало інакше. Це вже не було простою таємницею. Це була частина чогось глобального, і вони не знали, до яких наслідків це може призвести.

— Що тепер? — запитав Егор, знову звертаючись до Наталії.

Вона не відповіла відразу. Вона сиділа в темній кімнаті, тримаючи коробку на столі перед собою, і думала. В її очах відбивалася внутрішня боротьба, невідомість, яка наганяла страх. Що це значить? Чому вона так важлива?

— Ми не можемо це ігнорувати, — нарешті сказала вона. — Я думаю, нам потрібно дослідити цей предмет ще глибше. Інакше ми не зрозуміємо, що відбувається навколо нас.

Егор знову подивився на коробку, а потім повернув погляд до Наталії. Він знав, що це вже не просто розслідування, а боротьба з чимось набагато сильнішим. І він готовий був йти разом з нею, навіть якщо це означало змінити все, що вони знали до цього.

Наталія та Егор сиділи в маленькій кімнаті, що поступово заповнювалася густою тишею. Поряд з ними на столі лежала коробка, немов живий організм, який чекав свого часу. Вона випромінювала якусь невидиму силу, від якої серце билося частіше, а розум не міг знайти спокою. Всі їхні попередні дослідження, всі їхні підозри здавались ніби дитячими іграми в порівнянні з тим, що зараз стояло перед ними.

Наталія знову витягнула коробку і обережно поставила її на стіл, намагаючись не доторкатися до її символів. Вона наче притягувала погляд, немов скарб, якому судилось змінити все.

— Що якщо це — пастка? — запитав Егор, дивлячись на неї з незвичайною тривогою в голосі. — Ми не знаємо, хто її створив, і які наслідки може мати її відкриття.

Наталія не відповіла одразу. Вона ще раз оглянула коробку, вивчаючи кожен символ, що покривав її поверхню. Відчуття, що це було не просто стародавнє мистецтво, а щось більше — не відпускало.

— Це не пастка, — відповіла вона, хоч сама не була впевнена. — Але я не знаю, чи готові ми до того, що чекає попереду.

Вони були на межі. Всі розслідування, всі події, що вони пережили, здавалися лише прелюдією до того, що тільки починалося. Ті люди, ті таємниці, що переслідували їх — це все було пов’язано з цією коробкою. Відкриття її могло змінити не лише їхні життя, але й життя всіх навколо них. Вони це розуміли, але все ще намагались знайти хоч якусь відповідь.

Егор підійшов до коробки і з обережністю підняв її. Мить, коли його пальці торкнулися її металевої поверхні, здалася довгою, наче все навколо застигло. Він відчував під руками невидимий тиск, наче саму коробку було не просто важко підняти, а й неможливо залишити так, як є.

— Я не думаю, що ми можемо її тримати, — сказав він, поклавши коробку назад на стіл. — Ця річ нас змінить. Вона може перевернути все, що ми знаємо про світ.

Наталія поглянула на нього, розуміючи, що він правий. Це не було простою таємницею. Це була сила, яка могла вирватися і зруйнувати все, що вони побудували.

— Ми повинні знайти спосіб її знищити, — сказала вона, хоча голос її звучав майже переконано. Але сама вона не була певна, чи можна позбутися такої сили.

— Як? — запитав Егор. — Як знищити те, що ми не розуміємо?

Вони не мали відповіді. Лише намагання зрозуміти, що саме це — могло призвести до чогось страшного. Проте розуміли, що чекати більше не можна. Чим довше вони будуть з нею, тим більше зростатиме загроза для їхнього світу.

— Я знаю, що це може бути дуже небезпечно, — промовила Наталія після хвилини мовчання. — Але я думаю, нам потрібно віднести її до людей, які знають більше. Вони можуть нам допомогти.

Егор не відповів відразу. Він збирався з думками, відчуваючи, як нерви напружуються. Чи варто довіряти комусь ще, коли вони самі не розуміли, чим насправді володіють?

— Куди саме ти пропонуєш її віднести? — нарешті запитав він.

Наталія трохи завагалась, але через кілька секунд відповіла:

— До людей, які займаються дослідженнями таких артефактів. Я знаю одного професора, який міг би допомогти. Він багато років працює в археології, досліджує стародавні артефакти. Він розуміється на таких речах. Якщо хтось і зможе нам допомогти — то він.

Егор кивнув, відчуваючи, як страх знову починає заповнювати його. Це було надзвичайно небезпечно, але іншого вибору не було. Якщо вони не зроблять цього кроку, вони не дізнаються, що саме приховує ця коробка.

— Добре, — сказав він, намагаючись бути рішучим. — Тоді поїдемо до нього. І спробуємо зрозуміти, що з цим робити далі.

Наталія взяла коробку в руки і, оглянувши її в останній раз, обережно сховала в сумку. Вони відчували, як з кожним їхнім кроком ця таємниця ставала дедалі більшою, як чим далі вони йшли, тим складніше було вибрати правильний шлях.

Вони знали лише одне: від цього моменту все зміниться.

Коли вони вийшли з кімнати і ступили на вулицю, їхній шлях виглядав ще більш невизначеним. Сонце тільки починало сідати за горизонт, і повітря стало трохи прохолодним, як перед бурею. Вулиця була порожня, і навіть звуки міста звучали не так, як зазвичай, — ніби сама атмосфера була напружена, готова вибухнути.

Егор йшов поруч із Наталією, яка тримала коробку, що важчала з кожним їхнім кроком. Він відчував, як розум поступово затуманюється, а серце б’ється частіше. Вони обидва були повні запитань і страху перед тим, що їх чекає попереду.

— Ти впевнена, що це правильне рішення? — запитав Егор, знову кидаючи погляд на Наталію. Його голос був спокійний, але з підтонами хвилювання, яке не можна було приховати.

Наталія подивилася на нього, і в її очах віддзеркалювалася така ж тривога, яку він відчував. Вона кивнула, але відчула себе не так впевнено, як хотіла б. Вона сама була спантеличена — цей крок не давав жодних гарантій, що вони все правильно роблять. Вона не могла змусити себе повірити, що все буде так просто, що вони знайдуть відповіді в професора, якого вона згадала.