Читати книгу - "Нестерпний бос, Надія Борзакова"

Діма розтер почервоніле обличчя, ще дужче скуйовдив волосся на голові.

- Альоно, я дуже хочу дати тобі все найкраще. І всі зусилля докладаю для цього, - глухо сказав він після паузи. - Але поки що, на жаль, сам не тягну. Хочу але не можу. Бажання мало, потрібна можливість, а її поки що немає. Мені гидко що не можу тебе повністю забезпечити, але це тимчасово і тільки для того щоб на свій кут накопичити. На наш кут з тобою. Де ми дітей будемо ростити.

Дітей. Він хоче завести зі мною дітей. А я як дурепа чіпляюся до якихось дрібниць... Стало дуже соромно. До злих сліз. Я справжня ідіотка.

- Вибач, якщо я якось неправильно сказав... З цими сережками. Я дуже хотів тобі зробити приємне і останні гроші віддав. Щодо роботи… Ти маєш рацію. Абсолютно точно. Я неправильно реагую, чіпляюся до дрібниць. Але це тому, що боюся втратити тебе, ревную…

- Дімо, - я обхопила долонями його обличчя, - я ж не проти жити так, як ми живемо хоч взагалі завжди. Це не головне. Але мені прикро, що ти звинувачуєш мене у неіснуючих речах.

- Я більше так не буду, - сказав він і притулився до моїх губ своїми. Обійняв, міцно притискаючи до себе. - Пробач мені, будь ласка.

- І ти мені пробач, - схлипнула я.

- Ну, не плач, будь ласка, - він почав цілувати мої вилиці, збираючи сльозинки. - Не плач. Давай поїдемо додому? Я нам вечерю приготував. Картопля з куркою. Поїмо і спатки. Тобі потрібно відпочити з дороги, адже на роботу завтра.

Дуже намагаючись не розплакатися від емоцій, я глибоко вдихнула і сіла рівно в кріслі. Пристебнула ремінь. Діма завів мотор і ми покотили нічною дорогою. У грудях щеміло, але водночас було солодко. Він мене кохає. Хоче дітей. Це найважливіше. А з рештою якось розберемося, нічого страшного. Головне бажання, а воно є у нас обох.