Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

Містер Коллінз і Шарлотта стояли коло воріт, розмовляючи з обома леді. А сер Вільям потішав Елізабет тим, що спинився в дверях, уважно споглядаючи велич, що відкривалася його очам, і безперестанку кланявся, коли міс де Бурґ зиркала в його бік.

Нарешті все було сказано, і леді поїхали собі далі, а господарі повернулися в дім. Містер Коллінз, побачивши дівчат, привітав їх із нечуваним щастям: як він повідомив, наступного дня все товариство чекають на обід у Розінґзі. Захват так переповнював Шарлотту, що вона тут-таки кинулася на землю й стала жменями пхати до рота хрустке осіннє листя.

Розділ 29

— ДІЗНАЮСЯ, — СКАЗАВ МІСТЕР КОЛЛІНЗ, — мене б не здивувало, якби її ясновельможність запросила нас у неділю на вечірнє чаювання в Розінґз. Знаючи, яка вона люб’язна, я навіть сподівався, що саме так і станеться. Але хто міг передбачити аж таку ласку? Хто міг уявити, що нас запросять на обід одразу ж після вашого приїзду?

— А мене це не так вразило, — озвався сер Вільям, — адже про її небувалу вправність у бойових мистецтвах, як і про її бездоганне виховання, знають при всіх європейських дворах.

Цілий день і наступний ранок усі тільки й говорили про візит у Розінґз. Містер Коллінз докладно інструктував гостей з приводу того, що їх чекає, щоб вигляд кімнат, численність прислуги, особиста охорона з двадцяти п’яти ніндзя і розкішний обід не приголомшили їх остаточно.

Коли дами вже йшли перевдягатися, він звернувся до Елізабет:

— Дорога кузино, не почувайтеся незручно через своє вбрання. Леді Кетрін не чекає від нас такої ж вишуканості в одязі, якої вимагає від себе та доньки. Я порадив би вам лише вбрати найпристойнішу з ваших суконь — більшого й не треба. Леді Кетрін не подумає про вас гірше через те, що ви будете вбрані по-простому, як, зрештою, і через те, що в бою її вміння значно перевершують ваші.

Елізабет аж кулаки від образи стисла, але, згадавши про свою на три чверті мертву подругу, замовкла й не вихопила меча.

Поки вони вдягалися, він двічі, а то й тричі підходив до кожних дверей і радив їм поквапитися, адже леді Кетрін страшенно не любить, коли хтось спізнюється на обід.

Оскільки погода була чудова, вони з приємністю прогулялися півмилі парком.

Коли вже вони піднімалися сходами в хол, тривога Марії щомиті зростала і навіть сер Вільям мав не надто впевнений вигляд. Елізабет же неспокою не відчувала, хоч перед тим її невтомно частували історіями про здобутки леді Кетрін іще відтоді, як вона дитиною вперше взяла до рук кинджал. Свідчення шляхетства й розкошів вона готова була споглядати без особливого трепету, але те, що вона побачить жінку, котра винищила дев’яносто живих мерців за допомогою самого лише розмоклого під дощем конверта, таки викликало в неї певний острах.

Услід за слугами вони проминули передпокій і пройшли в кімнату, де вже сиділи леді Кетрін, її дочка та місіс Дженкінсон. Її ясновельможність була така ласкава, що підвелася гостям назустріч. А оскільки місіс Коллінз домовилася з чоловіком, що саме вона представлятиме гостей, не обійшлося без труднощів, адже Шарлотті коштувало величезних зусиль, аби її слова могли розібрати.

І хоч сер Вільям бував навіть у Сейнт-Джеймсі, пишнота цього маєтку так його приголомшила, що він зміг лише низько вклонитися, після чого мовчки сів на призначене йому місце. Його ж донька, від переляку мало не зомлівши, сіла на краєчок свого стільця й не сміла підвести очей. Натомість Елізабет почувалася вельми впевнено, тож спокійно розглядала трьох леді перед собою. Леді Кетрін виявилася високою і огрядною жінкою з різкими рисами обличчя, яке могло таїти в собі ознаки колишньої вроди. Колись вона мала довершені форми, але з віком роздобріла. Втім, її погляд виявився таким же пронизливим, як його й описували. Це був погляд жінки, чиїми руками Бог вершив свої гнівні діяння. Елізабет стало цікаво, чи вдалося цим славетним рукам зберегти свою майстерність.

Роздивившись матір, у зовнішності й манерах якої вона помітила певну схожість із містером Дарсі, вона перевела погляд на дочку й зрозуміла, чому Марія так здивувалася її худині та низькому зросту. Ані в поставі, ані в обличчях обох дам вона не бачила подібності. Міс де Бурґ була блідою і хворобливою на вигляд, а риси її обличчя, хоч і не простакуваті, все ж здавалися цілком звичайними. Вона майже не розмовляла, лише час від часу упівголоса зверталася до місіс Дженкінсон. У зовнішності ж третьої дами не було геть нічого особливого, а всю увагу вона зосередила на міс де Бурґ, дослухаючись до кожного її слова.

Просидівши так декілька хвилин, вони, за порадою господині, підійшли до вікна, щоб помилуватися краєвидами. Містер Коллінз узявся перелічувати всі принади за вікном, а леді Кетрін люб’язно повідомила, що особливо чарівні краєвиди відкриваються звідси влітку.

Обід був надзвичайно вишуканим, з усією тією прислугою та сервіруванням, які й обіцяв містер Коллінз. Як і передбачав, він зайняв місце з протилежного краю столу (так бажала її ясновельможність), але вигляд при цьому мав такий, ніби йому випала найвища в світі честь. Бесіда за столом так і не зав’язалася. Елізабет радо підтримала б розмову, але її посадили між Шарлоттою і міс де Бурґ: першій доводилося раз у раз нагадувати, щоб не забувала скористатися срібними ножем і виделкою, а друга за весь час і рота не розкрила.

Коли дами повернулися у вітальню, їм залишилося тільки слухати розповіді леді Кетрін про те, як вона намагається винайти сироватку, що вповільнила б — або й спинила б — розвиток загадкової моровиці. Елізабет щиро здивувалася, дізнавшись, що її ясновельможність переймається такими речами, адже спроби знайти ліки від дивної недуги давно вважалися прихистком найнаївніших диваків. Найсвітліші голови Англії присвятили цій непростій справі цілі п’ятдесят п’ять років.

Потім леді Кетрін взялася безцеремонно й докладно випитувати Шарлотту про її домашні клопоти й давала численні поради, як усе повирішувати, а після цього ще й взялася радити, як вести господарство в такій невеличкій родині. Елізабет помітила, що жодна дрібниця не проходила повз увагу леді Кетрін, якщо це давало їй змогу нав’язати свою думку іншим. У перервах між спілкуванням із місіс Коллінз вона засипала запитаннями Марію та Елізабет, але особливо — другу з них, бо про неї вона знала найменше.

— Містер Коллінз розповідав, що ви, міс Беннет,