Читати книгу - "Золотий дім"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли я питав його синів, як старий доробився своїх статків, то щоразу отримував іншу відповідь. «Будівельний бізнес». «Нерухомість». «Сейфи й укріплені шафи». «Букмекерський бізнес в інтернеті». «Торгівля пряжею». «Перевезення». «Венчурний капіталізм». «Текстиль». «Кіновиробництво». «Це тебе не стосується». «Сталь». Після того, як мої батьки-викладачі встановили його ідентичність, я почав, у міру власних можливостей, без зайвого шуму досліджувати, наскільки всі ці радикально відмінні твердження правдиві або ні. Я з’ясував, що чоловік, якого ми знали під іменем Н. Ю. Ґолдена, виробив у собі конспіративні навички задовго до того, як з’явився серед нас, і мережа фальшивих фасадів, підставних осіб і фіктивних фірм, яку він створив, аби захистити свої оборудки від суспільної цікавості, була занадто складною, аби я — простий молодий чоловік, занурений у мрії про кінематограф, — міг осягнути її на відстані. Багато до чого він приклав свою руку, здобувши репутацію страхітливого рейдера. Хоч і оповитий анонімністю бенамі, коли він робив якийсь рух, усі знали, хто за цим стоїть. У тій країні, якої не вільно було назвати, він заробив собі прізвисько. «Кобра». Якби мені колись вдалося зняти про нього фільм, думав я, саме так треба було б його назвати. Або навіть «Король Кобра». Але, належно поміркувавши, я відклав ці назви вбік. У мене вже була назва.
«Золотий дім».
Моє розслідування привело мене до сумнозвісної «афери 2 G», яка нещодавно опинилася в центрі уваги в країні, котру не вільно було назвати. Виявилося, що в цій безіменній країні члени безіменного уряду незаконно продавали ліцензії на частоти мобільного зв’язку обраним корпораціям за дивовижно низькими цінами, внаслідок чого фірми, що здобули такі пільги, накопичили близько 26 мільярдів доларів незаконних прибутків. Часопис «Тайм», який у ті часи ще дехто читав, у своєму рейтингу десяти найгучніших випадків зловживання владою розмістив цю справу на другому місці — відразу після Вотергейтського скандалу. Прочитавши назви й історії фірм, які отримували ліцензії, я побачив перед собою картину мережі в улюбленому стилі Нерона — заплутану систему фірм, які перебувають у власності інших фірм, а чималими паями в тих інших фірмах володіють ще інші фірми. Найвірогіднішим моїм припущенням було те, що саме Нерон стояв за найбільшою з них, «Іґл Телеком», яка злилася з німецькою компанією «Фербунден Екстратех», а потім продала сорок п’ять відсотків акцій фірмі «Муртасін» з Абу-Дабі, яка перейменувала її на «Муртасін-ЕВ Телеком». Проти багатьох нових власників ліцензій були порушені судові справи спеціальними судами, призначеними Центральним бюро розслідувань, або ж ЦБР. Це й був мій момент осяяння. Я ніколи не вірив, що Нерон будував би такі хитромудрі плани виїзду з країни без жодної причини — він же не міг передбачити загибелі своєї дружини під час нападу терористів на легендарний старий готель — а вірогідна причетність до цього грандіозного скандалу була для нього набагато більш переконливим приводом готуватися до того, що раптом доведеться змотувати вудки. Звичайно ж, я не насмілювався виявити йому своїх здогадів. Але мій уявний фільм або ж омріяний цикл фільмів починав виглядати дедалі більш привабливо: фінансово-політичним трилером чи серією трилерів із моїми сусідами в епіцентрі подій. Це було захопливо.
Шлюбні урочистості завжди наштовхують мене на думки про кіно. (Мене все наштовхує на думки про кіно.) Дастін Гоффман у «Випускнику», що молотить у скляну стіну церкви в Санта-Барбарі, аби викрасти Катаріну Росс прямо з-під вівтаря. Бабусі, що танцюють у Нью-Делі у «Весіллі в сезон дощів». Вино, що лиховісно проливається на весільну сукню в «Мисливці на оленів». Наречена, застрелена в голову в день шлюбу у «Вбити Білла. Фільм 2». Пітер Кук, що здійснює обгяд вінчання у «Пгинцесі-нагеченій». Незабутній бенкет у «Жовтій землі» Чень Кайге, в якому гостям під час сільського весілля в розореній китайській провінції Шеньсі подають до столу дерев’яну рибу, бо справжньої риби нема звідки взяти, а під час весілля риба просто мусить бути на столах. Але коли Нерон Ґолден о четвертій годині пополудні одружувався з Василісою Арсеньєвою в історичному районі Макдуґал-Салліван Ґарденз, тим, що невідворотно насувалося мені на думку, була найславетніша з усіх весільних сцен, будь-коли знятих у кіно, от лише цього разу не Конні Корлеоне танцювала зі своїм батьком — цього разу патріарх танцював зі своєю молодою нареченою, поки багата італо-американська мелодія, скомпонована для цієї сцени батьком режисера Карміном Копполою, наростала в моїй голові й витісняла ту, що насправді звучала в ту мить у Садах, а був то, у всій своїй плачевній банальності, запис «Бітлз», котрі співали «In My Life».
Перемотка на кілька годин назад: після того, як Нерон повернувся з тенісу додому, сильно впрівши, як завжди, — пітнів він щедро і сам це відкрито визнавав: «Вистачить мені вибігти вгору сходами, і сорочку можна вже викручувати», — він стягнув із себе футболку, закутався у важкий чорний махровий халат і скликав синів до себе в кабінет.
— У ваших головах рояться питання, на які я хочу відповісти, — оголосив він. — Передовсім: нічого не міняється. Я залишаюся вашим батьком, це по-перше; якщо йдеться про вас двох, то я завжди кохатиму вашу покійну матір, як і раніше, це по-друге; а щодо тебе, моє наймолодше дитя, мені й далі дуже шкода, що склалися такі обставини, але ти це знаєш, і ти так само мій син, як і ці двоє, це по-третє; отож, статус кво, ви це розумієте. Крім того, переходячи до суті справи: ви всі свідомі того, що існує досить жорстка передшлюбна угода, яку Василіса підписала без вагань. Розслабтеся: вашому спадку ніщо не загрожує. Статус кво збережено. Щодо мене, то після стількох десятків років, коли я був вашим батьком, ідея ще однієї дитини в гру не входить. Дитина, сказав я їй, для мене дитина — це слово-табу. Вона проти цього не заперечує. Четвертого брата не буде. Не буде й першої сестри. Статус кво. Це я вам обіцяю сьогодні, в день мого шлюбу. Від вас я хочу тільки одного: щоб ви прийняли мою дружину. Ніхто не закопує тут жодного золота, ніхто не плодить дітей, що заберуть собі спадок. Я не зобов’язаний інформувати вас про такі справи,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золотий дім», після закриття браузера.