Читати книгу - "На скрижалях історії"

14 травня 1918 року з'явився наказ про зміщення з посад комісарів, призначених Українською Центральною Радою, і ліквідацію самих посад. Місцеву адміністрацію в Україні очолили старости. 18 травня вийшов «Закон про Державну Варту», яка безпосередньо підпорядковується старостам. Один вартовий припадає на 400 чоловік населення. Зміцнюється потужна місцева адміністрація. У Чигирині розмістилися повітова управа, комендатура й загін гетьманської варти в 119 чоловік, з начальником повітової Державної Варти [33, 172].

Ґрунтовно гетьман підійшов до організації національної армії. Планує створити вісім армійських корпусів, гвардію, танкові частини, ескадрильї, усе на найвищому технічному рівні. А реально робиться дуже мало, головним чином через опозицію німецького командування. Окупантам вигідно, щоб Україна платила за «послуги» їх військ.

Державотворча програма виявилася несумісною з інтересами Німеччини й Австро-Угорщини. Німецькі солдати курними шляхами рухаються в глиб України. Вигрібають пшеницю з селянських засіків, вирізають худобу. Тих, хто чинить опір, тут же розстрілюють. А в поміщицьких садибах відновлюють «порядок» і до напівсмерті гайдамаки порють селян.

Не бажаючи за безцінь продавати, своїм горбом нажите, в угоду зобов'язань «своєї» української влади, щодо поставок за умовами Брестського миру окупаційним державам, селянство України почало підніматися на боротьбу як проти влади гетьмана, так і проти окупантів. Повстання приймало різні форми. По-первах, це були особисті напади на місцевих представників влади, починаючи вже з весни-літа 1918 року. Такі події траплялися практично щодня, навіть у відносно спокійні часи, включаючи в себе збройні напади на поліцейських і поміщиків.

Німецька окупаційна влада вводить в Україні військово-польові суди й німецьке судочинство, посилюються репресії й з боку української влади.

«13 травня 1918 року. Зі звіту гетьманського Генерального штабу про репресії гетьманської влади щодо селянських організацій:

Київщина. У Канівському повіті роззброєнний 2-й польський корпус. У Таращанському повіті заборона селянського з'їзду викликає невдоволення, але без виступів. У Липовецькому і Уманському повітах земельні комітети розпущені. У Чигиринському повіті селяни самочинно рубають Мотронинский ліс. У Чорнобильському повіті йде роззброєння населення. У Сквирі закритий орган селянської спілки за дику агітацію проти нинішнього уряду.

25 травня 1918 року газета «Київська Думка» повідомила: «У Чигиринському повіті з'явився великий загін, що складається зі збройних демобілізованих солдатів і селян, який вирішив захопити в Чигиринському повіті владу в свої руки. Загін цей чисельністю до 300 чол. має в своєму розпорядженні багато всілякої вогнепальної зброї, аж до кулеметів. Позавчора цей загін напав на розташований поблизу Чигирина Мотронинский монастир і розграбував його. Місцевою владою викликані на місце заворушень регулярні війська» [10, 29-30].

У кінці травня — початку червня 1918 року, у зв'язку з аграрної політикою гетьмана Скоропадського й продовольчою політикою німецької влади, спалахує селянський повстанський рух. І тут же проявляється нерозривний, майже органічний зв'язок між повстанством в Україні й погромами. Одночасно з першими спалахами селянських повстань народжується й шалений рух села проти єврейського населення. Зв'язок між цими двома явищами видно хоча б із того, що велика частина єврейських погромів цього періоду має місце в селах і містечках Таращанського й Звенигородського повітів Київської губернії, які якраз і стали колискою селянської революції й партизанщини.

Звичайна картина погромів цього типу така: наліт навколишніх партизанських груп із села на містечко, виміщення на євреях злоби проти німців і гетьманської влади, похатній терор на протязі тижнів, іноді місяців, часті випадки жорстоких убивств, полювання на навколишніх шляхах на євреїв, що рятуються, пограбування й вимагання контрибуції під загрозою смерті. Останній прийом застосовується з особливою наполегливістю та послідовністю, і фактично створюється становище, що селянський повстанський рух цих районів харчується забраними в євреїв грошима [65, 174-175].

На українській землі запалала запекла народна війна... Загони повстанців множаться з кожним днем. Бої зав'язуються мало не в кожному селі. Злітають у повітря залізничні мости. Летять під укоси німецькі ешелони. Озброєні солдати й батраки громлять міські маєтки, убивають прикажчиків, ділять хліб, палять будівлі.

«Телеграма австро-угорського посла в Києві Форгача до Відня міністерству закордонних справ. 9 червня 1918 р.

У південно-східній частині Київської губернії, особливо в Звенигородському окрузі, спалахнули сильні селянські повстання. Кілька німецьких рот були відрізані. Для придушення заворушень із німецької сторони були зроблені енергійні заходи і відправлена з Києва значна кількість військ. У зайнятих нами районах безперервно відбуваються заворушення, пов'язані з боями; під Єлисаветградом організовуються банди».

На придушення повстанського руху кидаються значні сили німецьких військ, які жорстоко розправлялися з повстанцями. Так, газета «Біднота» повідомляє, що в Звенигородському, Таращанському й Чигиринському повітах «німецькі загони вішають повстанців, які потрапили до їх рук. Трупи висять по кілька днів».

Справоздання губерніального старости від 31 серпня 1918 р. м. Київ Зводка про загальний настрій і становище Київської губернії за час з 18 по 26 серпня 1918 р. по відомостям, одержаним від повітових старост

По Чигиринському повіту.

Для припинення діяльності банд в Мотронівському лісі висилаються озброєні військові отряди.

Губерніяльний староста Андріанов [27, 121].

Справоздання губерніального старости від 7 вересня 1918 р. м. Київ Зводка про загальний настрій і становище Київської губернії за час з 26 серпня по 3 вересня 1918 р. по відомостям, одержаним від повітових старост. По Чигиринському повіту.

З 31 серпня до 4 вересня