Читати книгу - "Вирій загублених душ"

Мобільний телефон Каміли не замовкав зранку до вечора і дзвонив навіть уночі. Днями Анна з’ясувала, хто цей настирливий шанувальник її дочки. Виявляється, то був Даніель. Звільнившись із колонії, де він заодно здобув середню освіту, хлопець захопився музикою. Окрім експериментального арт-року молодший Фужерон знався на боді-арті. Розмальоване обличчя і чудернацькі зачіски Даніеля заворожувати більшу частину дівочого населення Сен-Дізьє.

— О ні, тільки не це! — сказала сама собі Аня, коли дізналася, що чари пасинка вразили її дочку.

Ну от, маєш! Тепер для Каміли зведений брат став найбільшим авторитетом. Цей неук зі спотвореною мораллю, відморозок і нікчема! Дарма, що йому тільки вісімнадцять. Він старший за сестру на два роки, а це в їхньому віці давало хлопцю переваги. Рок-музикант зі своєю системою цінностей, яка не обіцяє жодній дівчині нічого хорошого. Такий поворот подій Аню ніяк не влаштовував. Її доньки — освічені, серйозні і добре виховані — мають інше покликання, аніж товктися на молодіжних вечірках, курити гашиш і водитися з поганими компаніями. Потрібно негайно вивозити дітей звідси до Парижа. Каміла мала намір стати фармацевтом, Анжела — юристом. Як вирішили на сімейній раді, так і буде.

Для університетської освіти, ще й і з проживанням у столиці потрібні неабиякі кошти. Розмір стипендії студента у Франції у сімсот євро на місяць — більш-менш пристойна сума, ще й з врахуванням знижок на транспорті та в музеях. Але насправді цих грошей недостатньо, щоб прожити у Парижі. Одна оренда житла потягне півтори тисячі. А в Анни у ліпшому випадку назбирується лише три тисячі щомісяця. До того ж настало безгрошів’я. Курси російської мови для підприємців у мерії Реймса скасували чи то через нестачу бажаючих відвідувати навчання, чи то через ослаблення впливу Алена.

Рекар після трьох років їхнього знайомства з Анною помітно охолов. Тепер жінка шкодувала, що зайшла в цих стосунках так далеко. Вона навіть наполягала, щоб коханий допоміг їй придбати квартиру в Парижі. Ясна річ, з урахуванням її внеску у вигляді коштів, які вона виручить від продажу будинку в Сен-Дізьє. Однак Ален тягнув волинку. Чи то він не бажав бачити коханку у безпосередній близькості від себе, чи то шкодував грошей. Таке за Аленом було. Добрі і шляхетні вчинки Рекара чергувались із нападами незбагненної і раптової жадібності.

А проте скрізь було багато грошей. Одне лише погано, що вони обертались у недоступному просторі, і через це світ залишався таким, яким він є. «Фіктивна економіка, спекулятивні банківські схеми, кредити створили мільярди вільного капіталу. А ті, у свою чергу, перетворилися на купу сміття — супутник, що невпинно обертається навколо земної кулі,» — прохолодно розмірковував уголос її коханий, не помічаючи душевного стану Анни. Виходячи зі своїх спостережень, Рекар передрікав невдовзі світову фінансову кризу. «То навіщо, питається, тягнути з придбанням квартири у Парижі?» — зробила висновок Анна.

Можливо, причина зволікання була банальною: її коханець побоювався, що продаж будинку потягне за собою якісь неприємності? Марно жінка переконувала Рекара, що Едмон Фужерон не матиме до неї жодних претензій з цього приводу. А втім, її фіктивний чоловік, хоч і не становив жодної загрози, був неприємною особою: він уже відкрито вимагав від Анни грошей регулярно, наче зарплатні.

Залишалася ще одна версія прохолоди з боку коханого. Ален не дуже зважав на свого формального суперника, натомість не терпів, коли будь-хто робив Анні дорогі подарунки. Жінка припускала, що Рекар міг скористатися своїми зв’язками і перевірити, від кого надійшли кошти для купівлі її будинку. Після цього чоловік, напевне, перейнявся ревнощами. Принаймні дядечко Марк, який достеменно знав про походження її нерухомого майна, інколи дозволяв собі гостре слівце на адресу колишньої підопічної. У всякому випадку, мадам Фужерон була обережною і тримала в повному порядку свої папери. Оберігала наче зіницю ока затверджений нотаріусом договір про дарування будинку від Сильвіо Конті. Комар носа не підточить.

Після цих нічних думок із поверненням Каміли під ранок Анна повинна була б заспокоїтися. Проте її настрій не поліпшувався. Пригнічений стан останніми днями став постійним супутником мадам Фужерон. Це навіть відбилося на її здоров’ї — з певного часу жінку нудило. А згодом вона переконалася, що завагітніла. Тим часом Ален уже третій місяць уникав не те що зустрічі з Анною, а й спілкування телефоном. Замість коханого на дзвінки відповідав Філіп Лагранж, який щоразу пояснював: «Мсьє Рекар дуже зайнятий». Жінка знала, що Ален брав участь у підготовці президентських виборів, але ж не вірила, що він був зайнятий до такої міри. Анна навіть не припускала, що її кохання можна проміняти на тимчасовий успіх у кар’єрі. Однак, схоже, саме так і трапилось. Анні зрадили не заради якоїсь іншої жінки, а заради політики. Тим образливіше це було. Особливо, якщо врахувати, що наближалося Різдво.

Аня стерла з щоки непрохану сльозу і з відчаєм подумала, що в інші часи, в тому першому своєму, українському, житті вона б ніколи не зблизилася з чоловіком на кшталт Алена. Вона його пригріла, а він… Жінці пригадалось, як Рекар любив класти голову на її коліна. Його довга семітська голова з гострим кадиком і масними очима нагадувала голову Іоанна Хрестителя. А вона, Анна, зі своїм суперечливим, мінливим світом, думками, що страхали її саму, ким була, в такому разі? Мадам Фужерон і мсьє Рекар виявилися надто різними людьми.

А що залишалося — до скону віку виглядати свого принца на білому коні? Ця біда дівчат із глибоких провінцій, де виховували особистостей високого польоту, не оминула талановитої доньки подружжя Курильців. Лише з роками вона зрозуміла: кохання слід створити, як хліб. Над ним потрібно працювати. Проте Анна надто приблизно уявляла собі рецептуру цього французького хліба. Тим більше за відсутності таких його важливих інгредієнтів, як спільний дім і сім’я.

Коли жінка домивала посуд після сніданку, пролунав дзвінок біля вхідних дверей. Принесли бандероль. «Цікаво, від кого?» — здивувалася мадам Фужерон, розписуючись на поштовій квитанції. Сильвіо зі своїми спокусливими подарунками вже більше року як перестав нагадувати про себе. Аня взяла бандероль у руки і побачила, що відправником її значився Діно Конті. У іншому куточку квитанції син італійського покровителя повідомляв: «Шановна синьйоро! Три місяці