BooksUkraine.com » Класика » Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен"

136
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пригоди Гекльберрі Фінна" автора Марк Твен. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 103
Перейти на сторінку:
поверхню, бо відчував, що от-от захлинуся. Вискочив я з води вище пахов, вичхав воду з носа й покашляв трохи. Звісно, течія тут була страшенно бистра, і на судні знову пустили машини, що стояли не більш як десять секунд, бо звичайно пароплави не звертають уваги на плотарів. Отож за пароплавом знову запінився слід, і хоч у темряві пароплава й не було видно, проте пихкання я ще чув.

Я почав гукати на Джіма, та не почув жодної відповіді; тоді я вхопився за дошку, що прибилася до мене, поки я «погойдувався на хвилях», і поплив до берега, штовхаю чи ту дошку перед себе. Але скоро я збагнув, що течія повертає тут до лівого берега, тобто я потрапив на перекат; тоді я повернув і поплив за водою.

Річкова течія в цьому місці несла мене навскоси зо дві милі; отож і довелося мені пливти довгенько. Однак я щасливо доплив і видерся на берег. Далеко перед себе я не бачив, але пішов навпростець, не розбираючи дороги, і пройшов близько чверті милі - аж раптом переді мною виріс двоповерховий рублений будинок, зведений на старий лад, і я зупинився. Я вже хотів був проминути його й податися геть, але в ту мить із темряви вискочила ціла зграя собак, що почали вити й гавкати на мене, і я здогадався причаїтися.

Розділ XVII

 

 

За хвилину хтось гукнув, не вистромлюючи голови з вікна:

- Цитьте, ви!.. А хто там?

Я сказав:

- Це я.

- Хто - я?

- Джордж Джексон, сер.

- Чого тобі треба?

- Мені нічого не треба, сер. Я хочу лише йти собі далі, та собаки мене не пускають.

- А чого ж ти вештаєшся тут серед ночі?

- Я не вештався тут, сер, а просто впав із пароплава у воду.

- Он як? Та невже? Ану, хто там є, засвітіть-но світло! Як, ти сказав, тебе звати?

- Джордж Джексон, сер. Я ще хлопчик.

- Слухай-но, якщо ти кажеш правду, тобі нема чого боятися: тебе ніхто не займе. Тільки не рухайся з місця, стій, де стоїш... Збудіть Боба й Тома та принесіть рушниці! Джордже Джексоне, є ще хто з тобою?

- Ні, сер, нікого.

Я почув, як люди заметушилися в будинку, а далі побачив світло. Чоловік гукнув:

- А прибери-но свічку, Бетсі, стара дурепо! Тобі що, в черепку не родить? Постав її на підлогу за дверима. Бобе, якщо ви з Томом уже готові, ставайте на свої місця!

- Ми готові.

- Ну ж бо, Джордже Джексоне, чи знаєш ти кого з Шепердсонів?

- Ні, сер, ніколи не чув про них.

- Гаразд, ми з՚ясуємо, так воно чи ні. Ну, все готове. Тепер заходь, Джордже Джексоне. Та гляди, не поспішай - іди помалу. Якщо з тобою ще хто є, хай лишається позаду; тільки-но він визирне, дістане кулю. Іди ж бо. Йди помалу, прочини двері, аби тільки зміг пролізти, чуєш?

Я не поспішав, бо не міг, коли б і хотів. Ступав я поволі, крок за кроком; навкруги - ні звуку, мені здавалося, що я чую, як калатає моє серце. Собаки мовчали так само, як і люди, проте йшли слідом за мною. Коли я дійшов до ґанку з трьома дерев՚яними східцями, то почув, як клацнули ключем у замку, а потім відсунули засув. Я доторкнувся до дверей і натис трохи, потім ще трохи, поки почувся голос: «Так, вистачить, просувай голову». Я підкорився, хоч і був певний, що вони обов՚язково її зітнуть.

Свічка стояла на підлозі, і всі вони скупчилися навколо і глипали на мене, а я на них, отак із чверть хвилини. Троє кремезних чоловіків цілилися просто в мене - аж мене морозом обсипало, їй-богу; найстарший з них, сивий уже, років шістдесяти, двоє інших років тридцяти, може, й більше - всі троє ставні й вродливі, а ще дуже мила сивенька бабуся й позад неї дві молоді жінки, розгледіти яких мені як слід не вдалося. Старий сказав:

- Ну, от... гадаю, все гаразд... Заходь.

Тільки-но я увійшов, старий замкнув двері, підпер їх і взяв на засув, а тоді загадав молодикам з рушницями йти до хати; всі гуртом зайшли до просторої вітальні, де лежав новий штукований килим на підлозі, й збилися докупи в кутку, так щоб їх не можна було побачити крізь фасадні вікна,- в бічній стіні не було жодного. Тримаючи свічку, всі вони роздивлялися мене й одноголосно вирекли: «Звісно, він не з Шепердсонів, ні, він аніскілечки на Шепердсонів не схожий». Тоді старий вибачився, що доведеться мене обшукати, він просив не ображатися - просто не завадить зайвий раз пересвідчитися, чи немає в мене зброї. Він не нишпорив по моїх кишенях, лиш помацав зовні руками й сказав, що все гаразд. А тоді загадав мені почувати себе вільно, як удома, й розказати все про себе; але тут утрутилася старенька:

- Та що ти, бійся бога, Сауле! Бідолашне дитя змокло до рубця і, мабуть, що й дуже зголодніло, га? Як ти га даєш?

- Твоя правда, Рейчел, я й не подумав.

Тоді стара сказала:

- Бетсі (то була служниця-негритянка), неси йому їсти, що там у нас є, та швидше! Бідна дитина! А ви, дівчатка, біжіть збудіть Бака та скажіть йому... О, він уже й сам з՚явився!.. Баку, забери з собою цього маленького прибульця, хай поскидає з себе усе вогке, а ти дай йому щось із свого, сухого.

Бак виглядав на мого однолітка - років на тринадцять-чотирнадцять чи близько того, хоча був за мене кремезніший. Бін був у нічній сорочці, з розкучмленою головою. Увійшов, позіхаючи та тручи кулаком очі, а в другій руці тримав рушницю, що тяглася по підлозі. Він промовив:

- Що, тут десь тиняються Шепердсони?

Йому відповіли, що ні, то була фальшива тривога.

- То й добре,- відказав хлопець.- Коли б вони поткнулись, я б хоч одного, а почастував би!

Усі засміялися, а Боб і каже:

- Еге, Баку, поки б ти наспів, вони б нам і скальпи познімали.

- А мене хіба хто сповістив? Хіба ж то чесно? Завжди

1 ... 34 35 36 ... 103
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен"