Читати книгу - "Речі і люди. Есей про споживання, Вольфґанґ Шивельбуш"

Роберта Скотта пропонуються такі значення: «flowing off» (спливання), «make room for another» (поступатися місцем іншому), «give way» (давати, дозволяти), «withdraw» (відступати), «falling away» (відпадати), «loss» (втрачати), «effluence» (витікання), «emanation» (випускати, випромінювати).

53

Chorein означає перетікання на тверде: chora означає тверду землю, обмежену ділянку твердої землі, поле, площу. Звідси chorein означає перетворення цього твердого, його уподібнення рідкому.

54

Едвард Целлер, котрий розуміє і відтворює Гераклітів дух автентичніше за Германа Дільса, виразив уявлення про постійну втрату и так само постійне заміщення втраченого тим, що іде слідом за ним, так: «Речовина постійно змінює свою природу і своє місце, а тому жодна річ за якийсь час не лишається тією самою за своїм речовинним складом, кожна річ є постійне перетворення і зазнає постійного відтоку частинок своєї речовини. Натомість цей відтік має так само безперервно відшкодовуватися через приплив… інших часточок» (Eduard Zeller: Die Philosophie der Griechen. Erster Teil. Leipzig 1876, 4. Aufl., S. 620).

55

Префікси, що позначають рух, переміщення, а також руйнацію, зникнення.

56

Приклад зображення на дереві походить від Емпедокла (Дільс, фрагмент 23), образ цегляної стіни – від Аристотеля, приклад отари – від Лукреція (Cyril Bailey: Greek Atomists & Epicurus: A Study, Oxford 1928, р. 332).

57

Грецьке слово, що означає елемент, stoicheion, вперше зустрічається у Платона. У нього воно, за Лідделлом–Скоттом, має значення «простий звук мови», тобто не письмовий, а усний склад. Stoicheion є похідним від stoichos = ряд, тобто те, що утворює окремий член ряду. Незрозуміло відповідно до «Історичного словника філософії» походження stoicheion з граматики, метрики, музики чи письма. Оскільки у всіх цих випадках ідеться про абстрактні, неречовинні процедури утворення рядів, стає зрозумілим відносно пізнє формування терміна. Те, що досократик Емпедокл, котрий є ближчим до речовинної природи, натомість вдається до метафори коренів і відтак пов’язує рослину (як «надбудову») з землею (як «підґрунтям»), дивує так само мало, як і його запозичене з живопису порівняння пігментів фарби з елементом. На відміну від пізнішого геометрично-математичного уявлення про елементи (наприклад, у Платона) Емпедоклові корені є «майже живі, органічні компоненти речей, а не позбавлена душі, суто кількісна матерія» (Jackson P. Hershbell: «Empedoclean Influences on the Timaeus», in: Phoenix, vol. 28, 1974, р. 152).

58

Лукрецій (Lukrez: De rerum naturae, II, 67, hg. v. Büchner. Ditzingen 1973, S. 89): …матерія – це не сама тільки щільність, / Бо ж усі речі, як бачимо ми, поступово маліють, / Начебто тануть од довгого віку, а там уже старість / їх забирає нам з-перед очей, подробивши до решти. / Цілість, сукупність речей зостається, одначе, без зміни. / Скільки-бо тіла позбудеться річ якась, – іншій на долю / Стільки ж його припаде, і тому-то з перебігом часу / Дряхлим стає щось одне, розквітає натомість – щось інше, / Щоб і собі постаріть. Саме так обновляється всесвіт. / Так от існують, навзаєм життя позичаючи, смертні. / Слабнуть одні племена, зате в силу вбиваються – інші, / Так іде зміна живих поколінь у короткому часі: / Передають, біжучи, одні одним життя смолоскипи (Лукрецій. Про природу речей. ІІ, 67. – Переклад А. Содомори).

59

Витікання (давньогр.). – Прим. пер.

60

Розрізнення між первинним, атомістичним, і вторинним, чуттєвим, світом походить від Лоренца Румпфа: Naturerkenntnis und Naturerfahrung. Zur Reflexion epikureischer Philosophie bei Lukrez. München 2003, S. 107. Також там знаходимо вказівку на елегантний англосаксонський лаконізм «More is different» (Більше означає відмінне), за допомогою якого теоретик твердого тіла П.В. Андерсон характеризує якісний стрибок від накопичення позбавлених своєрідності атомів до речей, що сприймаються почуттями, і додає пояснення до думки Румпфа: «Шляхом агрегації часточок з’являються нові, вищі ступені з власними законами», аби відтак указати на фундаментальну проблематику атомізму як пояснення дійсності: «Тепер постає питання, якою мірою реконструкція маленьких тіл, власне, є можливою. Ця проблема, що постає в атомізмі, не має рішення» (Lorenz Rumpf, ibid., S. 108 f.).

61

Французьке percevoir, англійське perceive, італійське perce­zione – усі походять від латинського percipi (?), що у свою чергу походить від capi/capere (?) – схоплювати, хапати.

62

Lukrez, ibid., S. 29.

63

Запах є «безперервним виснаженням єства і… що виявляє себе як зростаюча витрата організму, інтенсивне життя, що зрештою веде до смерті» («déperisse déperissement ininterrompu des êtres (et) … révèle la dépense accrue de l’organisme, la vie trop intense qui entraîne la mort», Jean Bollack: Empédocle I. Paris 1965, p. 237).

64

Theophrast: De sensibus, цит. за: Brad Inwood: Poem of Empe­docles. Toronto 1992, р. 197.

65

Jean Bollack, ibid., p. 237.

66

Lukrez, ibid., S. 165 f.

67

Lukrez, ibid., IV, S. 535 ff.

68

Lukrez, ibid., S. 295.

69

Bailey, ibid., p. 171.

70

Gérard Simon: Archéologie de la vision. Paris 2003, p. 22, p. 68.

71

Двійник-eidolon описаний Жераром Сімоном як «такий, що хоча його і не можна схопити, наділений достатньою матеріальністю для власної маніфестації» (Gérard Simon: Der Blick, das Sein und die Erscheinung in der antiken Optik. München 1992, S. 50).

72

Цей перший крок асиміляції мертвої природи живою дуже добре описаний Гіппократом як по-райському спокійний процес поглинення подібним подібного: «Адже земля таїть у собі різноманітні сили такого роду. Усі рослини, що з неї ростуть, вона напуває потрібною їм вологою, також сама рослина містить у собі відповідну вологу і кожна отримує від землі подібну їжу, з якої вона сама складається» Hippokrates: Die Krankheiten [De Morbis], in: Hippokrates: Sämtliche Werke, Bd. 1, hg. u. übers. v. Robert Fuchs. München 1895, S. 242 (Buch IV, Kapitel III)).

73

Hippokrates, Die alte Medizin, in: Hippokrates, ibid., S. 20 (Ka­pitel III).

74

Die Upanishad’s des schwarzen Yajurveda, in: Sechzig Upanishad’s des Veda, hg. u. übers. v. Paul Deussen. Leipzig 1921, S. 239 f. (Kapi­tel 5, Teil 1).

75

Hippokrates, Die alte Medizin, in: Hippokrates, ibid, S. 19 (Ka­pi­tel III).

76

Jochen Büchel: Psychologie der Materie. Vorstellungen und Bildmuster von der Assimilation von Nahrung im 17. und 18.Jahrhundert unter besonderer Berücksichtigung des Paracelsismus. Würzburg 2004, S. 71.

77

Novalis: Fragmente meist naturwissenschaftlichen Inhalts, in: Novalis. Schriften. Die Werke Friedrich von Hardenbergs, Historisch-kritische Ausgabe, Bd. 2.1., hg. v. Ernst Heilborn. Berlin 1901, S. 255.

78

Claude Bernard: Rapport sur les progrès et la