Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

на півдні від нього австрійці добре укріпилися. За нашими оцінками, їх там була одна дивізія. Обійшовши правий фланг ворога, я зумів захопити три села, однак мені загрожувала ворожа спроба обійти Ополе з заходу. Ось яке склалося становище, коли я вночі дістав наказ відводити військо назад на другий берег Ходелі. Коли села було втрачено, 13-та кавалерійська дивізія зайняла оборону переправ, від яких, однак, її наступної ночі відтиснули. Тепер супротивник мав чотири плацдарми на північному березі.

Уранці 29 серпня я дістав наказ відвоювати переправи своєю бригадою, підсиленою цього разу Донським 10-м козачим полком. Оцінивши міцність оборони й завваживши, що ворог саме розширює плацдарми, я вирішив спробувати знайти його відкрите крило на південному березі річки, щоб здійснити фланговий удар паралельно з фронтальними атаками на плацдарми. Один загін під орудою відважного ротмістра Носовіцина зміг переправитися через Ходель у її пониззі й атакував оборонців західних переправ із тилу. Решта переправ теж опинилися в наших руках упродовж дня. Усі спроби відвоювати їх було відбито.

На загрожену ділянку форсовано підходила підмога. Вранці 30 серпня прибув 91-й піхотний полк, який належав до 23-ї піхотної дивізії, під командуванням полковника Ернста Левстрема, колишнього мого опікуна у Фінляндському кадетському корпусі. Йому наказали взяти на себе оборону переправ. Я дістав наказ підтримувати наступ піхотної дивізії на південь формацією, що складалася з чотирьох полків: моєї власної бригади, Донського 10-го козацького полку, 13-го уланського полку і однієї батареї. Завдання було неконкретним і давало волю дій. Я повідомив полковника Левстрема, що маю намір переправитися через Ходель у пониззі, обійти ліве крило австрійців, атакувати з тилу їхнє військо, що висувалося на північ від Ополя, і напосісти на резерви, які, за моєю оцінкою, мали стояти поблизу Ополя. Переправи, безперечно, зазнаватимуть постійних атак, і я боявся, що піхотному полку, який ще не пройшов бойового хрещення, стане занадто важко опиратися більшій силі.

Щойно мій авангард переправився через залишену супротивником без прикриття Ходель, як зі сходу розпочався артилерійний вогонь і пролунала жвава стрілянина, даючи знати про початок атаки. Пізніше з’ясувалося, що на переправу накинулось аж шість полків, які відтиснули російські частини на північ. Повівши головні сили на Ополе, я міг допомогти піхотному полку. Відбувся важкий марш кепськими лісовими дорогами, що часто проходили в мочарах.

Двом полкам було приписано зайняти узлісся на заході й північному заході від Ополя, а також перетяти дороги, що вели на південь. Приблизно о третій годині дня головні сили дійшли до узлісся, з якого можна було побачити, як австрійські розстрільні повільно рухаються на північ. Стріляти по них і по Ополю батареї почали зовсім несподівано. Шлях для відступу переправами було перекрито, і у ворожому угрупованні на північному березі Ходелі почалася паніка. Уже через годину було видно, як австрійці безладно відходять на південний схід. 91-й піхотний полк дістав вдячне завдання знову зайняти переправи і захопив понад тисячу полонених.

На моє угруповання, яке тепер розгорнулося шестикілометровим фронтом, накинулися чималі підтримувані трьома батареями сили, які загрожували відкритому правому флангу. Усі мої підрозділи вже було використано. Коли становище біля переправ стабілізувалося, я з настанням темряви знявся, щоб завести свою формацію туди, звідки почався її денний марш. Діставшись до переправи, я дістав наказ приєднатися до кіннотного корпусу, який мав обороняти пониззя Ходелі.

Назавтра було знайдено донесення, що його викинув збитий літун. З’ясувалося, що відтиснуті біля Ополя сили становили основну частину корпусу, яким командував генерал Кумер. Цей факт, звичайно, додав цінності тамтешній триденній операції. Для такого дужого супротивника загроза 24 розташованих широким фронтом ескадронів і 12 гармат, до яких бракувало набоїв, не була страшною, але у війні часто все вирішують психологічні чинники. Супротивник, який почувається слабшим, справді слабший.

Наступ австрійців на лівий фланг 4-ї армії був успішніший; ворогові навіть вдалося перетяти залізницю Люблін — Холм. По завершенні російського масування південно-західне угруповання дістало змогу на початку вересня перейти в контрнаступ. Упродовж трьох тижнів росіяни відтисли ворога до Карпат і коридора між горами й Віслою. Було обложено Перемишльську фортецю, залога якої сягала 120 000 вояків, а незабаром під загрозою опинилися вже Краків та Сілезія. Мою бригаду було приєднано до формації, якою командував генерал Безобразов, вона воювала біля сіл Жулкевка, Тарнавка, Пікуле й Момоти, здобула місто Янув, а також узяла участь у захопленні Сяну.

Противагою великого успіху стала серйозна поразка в Східній Пруссії, куди зайшли дві армії — генерала Ренненкампфа зі сходу через Німан і генерала Самсонова з півдня. Воєнні дії Ренненкампфа були пасивними, а зв’язок між арміями в Східній Пруссії — слабким, частково через складну місцевість. Крім того, німці перехопили радіограми супротивника, отож їхнє верховне командування зважилося на сміливий маневр. Зоставивши лише тонке прикриття на ділянці проти Ренненкампфа, генерал фон Гінденбурґ сконцентрував усі можливі сили проти армії Самсонова, яку було знищено за п’ять днів. Після того ворог витиснув Ренненкампфа на протилежний бік Німану. Незважаючи на свою поразку, російська армія опосередковано сприяла перемозі в битві на Марні, адже німці перекинули до Східної Пруссії два корпуси й одну кавалерійську дивізію зі свого правого крила у Франції.

Австро-Угорщина, якій тоді було скрутно, попросила допомоги в союзника. З середини вересня почали надходити донесення, згідно з якими австрійці готують наступ на Сян. Тоді ж таки фон Гінденбурґ мав вирушити на Варшаву армією, концентрація якої саме відбувалася в Сілезії. Російське військо стояло там слабким прикриттям, утвореним п’ятьма кавалерійськими дивізіями на заході від Вісли і кількома піхотними дивізіями в районі Варшава — Івангород. Центр було залишено майже відкритим, щоб добре зміцнилися фланги. Верховне командування вирішило тепер припинити наступ південно-західного угруповання на Краків, перекинути основну частину сил у західній Галичині до середньої течії Вісли для контрнаступу, а також відвести решту війська назад за Сян. Для забезпечення перегрупування з моєї бригади й двох стрілецьких бригад було утворено загін під орудою генерала Дельсаля, який мав зайняти містечко Опатів, розташоване на захід од Вісли, із довколишніми теренами за 25 кілометрів на північний захід від Сандомира.

Після обтяжливого кінного маршу розгрузлими дорогами гвардійська кавалерійська бригада дісталася 1 жовтня до призначеного місця на півдні від Опатова. Наступ німців та австрійців уже кілька днів тривав повним ходом.

Стрілецькі бригади генерала Дельсаля утворили півколо на заході й півдні від Опатова; моїм завданням було обороняти восьмикілометрову долину, яка прилягала до річки Копржив’янки і перекривала дорогу на Сандомир. Для оборони п’ятикілометрової ділянки між цими угрупованнями не вистачало ніяких сил. Уже 2 жовтня мої