Читати книгу - "Художник хиткого світу, Кадзуо Ісігуро"

— Пане Оно, моя дружина, як завжди, зображає мене у фальшивому світлі, — проказав доктор Сайто. — Я ніколи не стверджував, що всі ці бійки нам на користь. Але намагався переконати дружину, що за цим всім стоїть щось значно більше, ніж просто число постраждалих. Звісно ж, не хочеться дивитися, як ранять людей. Але засадничий дух цих демонстрацій — потреба людей висловити свою позицію відкрито і рішуче — це цілком здорове явище, хіба ви не згодні, пане Оно?

Можливо, на якусь мить я засумнівався, що відповісти; хай там як, а Таро Сайто заговорив, перш ніж я спромігся на відповідь.

— Але, батьку, ти ж бачиш, що ситуація виходить з-під контролю. Демократія — це добре, але вона не означає, що громадяни мають право вчиняти безлад щоразу, коли з чимось не погоджуються. У цьому сенсі ми, японці, поводимося як діти. Нам іще потрібно повчитися, як давати раду з такою відповідальністю, як демократія.

— Оце цікавий випадок, — сміючись, мовив доктор Сайто. — Складається враження, що принаймні у цьому питанні батько має значно ліберальніші погляди, ніж син. Може, Таро і має слушність. Зараз наша країна скидається на маленького хлопчака, який вчиться ходити і бігати. Але я все ж вважаю, що засадничий дух нашої країни здоровий. Це те саме, що дивитись, як якийсь хлопчина біжить і розбиває собі коліно. Нікому ж не спаде на гадку замкнути його за сімома замками, щоб він більше не бігав. Хіба ви не згодні зі мною, пане Оно? Чи, може, в мене справді занадто ліберальні погляди, як стверджують моя дружина і син?

Можливо, я знову помилився — бо, як уже казав, я тоді хильнув зайвого, — але мені видалося, що в буцімто різних поглядах членів сім’ї Сайто насправді бракувало дисонансу. Тим часом я помітив, що Міцуо знову пильно на мене дивиться.

— Справді, — сказав я, — сподіваюся, постраждалих більше не буде.

Здається, цієї миті Таро Сайто змінив тему, запитавши думку Норіко про один з універмагів, які нещодавно відкрилися в місті, і якийсь час ми обговорювали малозначущі теми.

Такі ситуації, певна річ, даються нелегко будь-якій потенційній нареченій — як на мене, досить несправедливо вимагати від молодої дівчини ухвалити настільки важливе для її майбутнього щастя рішення, коли її саму ретельно перевіряють, — але мушу визнати, я не сподівався, що Норіко буде аж така напружена. Того вечора кожної наступної години її впевненість дедалі більше і більше вивітрювалася, і насамкінець вона не могла витиснути з себе ніяких інших відповідей, аніж просто «так» або «ні». Було видно, що Таро Сайто щосили намагався змусити Норіко розслабитися, але за такої ситуації він не міг дозволити собі видатися надто наполегливим, і його намагання почати якусь жартівливу розмову знай закінчувалися ніяковою мовчанкою. Дивлячись, як страждає моя донька, я знову вражено усвідомив, наскільки сильно все це відрізнялося від минулорічних міай. Сецуко, яка саме в нас гостювала, тоді теж була присутня, щоб підтримати сестру, хоча скидалося на те, що того вечора Норіко не потребувала нічиєї підтримки. Досі пригадую, як мене роздратувало, що Норіко і Джиро Міяке весь час обмінювалися пустотливими поглядами через стіл, наче глузуючи з необхідності дотримуватися всіх процедур.

— Пане Оно, — сказав доктор Сайто, — пригадуєте, як під час нашої останньої зустрічі з’ясувалося, що ми маємо спільного знайомого. Такого собі пана Куроду.

До того часу наша вечеря вже добігала кінця.

— Так, звісно, — відповів я.

— Мій молодший син, — доктор Сайто вказав на Міцуо, з яким я досі заледве перекинувся кількома словами, — зараз навчається в коледжі Уемачі, де викладає пан Курода.

— Справді? — я повернувся до хлопця. — То ви добре знаєте пана Куроду?

— Не дуже добре, — відповів Міцуо. — На жаль, я зовсім не маю хисту до малювання, тому мої контакти з викладачами образотворчого мистецтва дуже обмежені.

— Але про пана Куроду добре відгукуються, авжеж, Міцуо? — втрутився доктор Сайто.

— Так, добре.

— Пан Оно колись був добрим знайомим пана Куроди. Ти знав про це?

— Так, я про це чув, — відповів Міцуо.

Аж Таро Сайто знову змінив тему і сказав:

— Знаєте, панно Норіко, я завжди мав теорію, яка пояснює, чому в мене такий поганий слух. Річ у тім, що, коли я був дитиною, мої батьки ніколи не настроювали фортепіано. Щодня, панно Норіко, щодня з самого раннього дитинства я був змушений слухати, як мати грає на розладнаному інструменті. Чи вам не видається цілком ймовірним, що саме це і стало причиною всіх моїх нещасть?

— Так, — відповіла Норіко і знову втупилася поглядом у тарілку.

— От і я так думаю. Я завжди казав, що це мамина провина. А вона ще й сварила мене всі ці роки за те, що мені буцімто ведмідь на вухо наступив. Зі мною дуже несправедливо повелися, хіба ні, панно Норіко?

Норіко всміхнулась, але нічого не відповіла.

Аж тут пан Кьо, який досі тримався в тіні, почав розповідати одну зі своїх заготовлених смішних історій. Принаймні, якщо вірити переказам Норіко про події того вечора, він і далі розповідав свою історію, коли я його перебив, повернувшись до Міцуо Сайто і сказавши:

— Пан Курода точно з вами про мене говорив?

Міцуо спантеличено глянув на мене.

— Говорив про вас, сер? — невпевнено перепитав він. — Я певен, що він часто про вас згадує, але, на жаль, я не настільки добре знайомий з паном Куродою, й тому... — він замовк і благально подивився на своїх батьків.

— Я не сумніваюся, — втрутився доктор Сайто, і його голос вразив мене своєю рішучістю, — що пан Курода добре пам’ятає пана Оно.

— Не думаю, — відказав я, знову дивлячись на Міцуо, — що пан Курода високої про мене думки.

Хлопець знову зніяковіло повернувся до батьків. Цього разу йому на допомогу прийшла пані Сайто, яка сказала:

— Навпаки. Я певна, що він про вас, пане Оно, дуже високої думки.

— Пані Сайто, — сказав я, мабуть, дещо заголосно, — деякі люди вважають, що моя кар’єра мала згубний вплив. Уплив, про який тепер краще забути, наче його і не було. Я чудово знаю про такі настрої. Пан Курода, як мені відомо, один із тих, хто ці настрої поділяє.

— Справді? — може, це помилкове враження, але тоді