Читати книгу - "Скорботна п'ятниця"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чуєш, Різниче, я наготував для тебе цілий стос чудових книжок. Шкода, що ти їх не побачив.
— То все через мене, — мовив Тройо. — Він не хотів їхати, але я не маю сили довести машину туди, куди ми їдемо.
— А куди ж ми їдемо? — поцікавився Мурах. — Погано, якщо повернемось запізно. Я не попередив удома.
— Воно не дуже й далеко, — відказав Різник, — але для такого хворого, як Тройо, ця поїздка не легша від подорожі на край світу. Ми їдемо на вулицю Сан Буенавентура.
— А чого ви туди їдете? — питав далі Мурах, не перестаючи крутитися.
— Та до одного чоловіка, що робить декоративні гірлянди у вигляді гусениць, — озвався Тройо.
— Ну що ж, Рікардо, зайдеш до мене іншим разом. Можу тебе запевнити, що ти рота роззявиш. Є кілька мадонн Белліні, є Анджеліко, дві-три непорочні діви Філіпо Ліпні та Рафаелева Форнаріна. Останню я поклав окремо, бо від неї, старий, ти збожеволієш.
Трояно вдавано кашлянув позаду, натякаючи на те, що він нещодавно говорив про перетворення Тантаніса на інтелігента.
— А нехай тобі, Тройо, з твоїм кашлем, — відмахнувся Тантаніс.
— Хіба ж я винен, що на мене напав такий кашель?
Мурах не переставав крутитися, то обертався до заднього сидіння, де знеможено напівлежав Тройо, то подавався вперед, то вимахував руками, то стромляв пальці між коміром сорочки й потилицею.
— Ніколи б не подумав, — торохтів він, — що хтось із факультету права може зацікавитися італійським живописом, із факультету, де зібралися самі казуїсти, дурні, прагматики, буквоїди… Ну скажи, Різниче, що спільного між італійським живописом і Ганді?
Запитання лишилося без відповіді. А всяке запитання без відповіді злітає, мов херувим. Через це так багато херувимів у царстві небеснім. Автомобіль мчав повз придорожні стовпи й халупи, полохаючи курей, викликаючи собачий гавкіт. Їхав мимо запряжених биками возів, навантажених кукурудзою, барвистою черепицею, мішками з вапном.
— Тройо подумав, ніби я їду до тебе, Мураху, в справі, пов’язаній з демонстрацією, — сказав Різник, — і його це здивувало — правда, Трояно, тебе це здивувало? Адже всім відомо, що Мурах не з тих… ну, не демонстрант.
— Він інтелігент.
— Не тому, що інтелігент, — відказав Мурах, повертаючись до Монтемайора, — а тому, що я не можу терпіти блазнювання. Після того, як я прочитав Шекспіра, блазні видаються мені людьми, які, замість сміятися, плачуть кров’ю. І саме це ми, студенти, робимо тепер…
— О-ре-мо, сказала муха на розі у вола, — вигукнув Різник.
— Робимо — сказав і ще раз повторюю, — наїжився Мурах, — бо хоч мені це й не подобається, я солідарний з усім, що стосується демонстрації, піду на демонстрацію в маскарадному костюмі і нап’юся…
— Але ж наше покоління, Мураху… — почав був Тройо.
— Наше покоління, — урвав його Мурах, — випускає останній дух.
Він говорив і знай крутився, звертаючись то до Тантаніса, що сидів за кермом, то до Монтемайора, який на задньому сидінні курив, припалюючи одну сигарету від одної.
— Це найблискучіше покоління, — мовив Різник.
— Не заперечую, — погодився Мурах, — але від певного часу воно уникає деяких проблем.
— Не кажи… — хотів був утрутитись Трояно, але Мурах провадив далі:
— І не тільки уникає проблем, а й грає в кота-мишки з дійсністю.
— Приїхали, — урвав їх Тантаніс. — Тепер, Трояно, трохи поворушись — піди спитай у тих жінок, де живе той тип, якого ти шукаєш.
— Та це десь тут, в одному з цих будинків, — сказав Трояно, вибираючись із автомобіля, й попрямував стежкою, що вилась попід старими вербами.
Коли Тройо пішов, Мурах стиха озвався до Різника:
— Пробач, але твій шуряк — дурень.
— То в нього лице дурне.
— І голова так само.
— Можу тобі сказати, що твої зауваження проти демонстрації змусили його замовкнути. Я сам бачу, що він відсталий. Ніхто з нас не відмовить тобі в слушності, Мураху: народна трагедія незмірна.
— А ми сміємося, влаштовуємо святковий карнавал, щоб її забути. Ми подібні до людей, що сміються, бачачи кошмари.
— Або до чоловіка, якого забрала до лікарні «швидка допомога» з ножем у серці. Щоразу, коли його питали, чи болить, він відповідав: «Так, коли починаю сміятися…»
— Поки нема Тройо, скажу тобі одну таємницю, — мовив пошепки Тантаніс. — Я познайомився з дівчиною-італійкою, схожою на одну з тих мадонн, і тому хотів подивитися… Тс-с! Поговоримо іншим разом.
— З італійкою? — встиг спитати Мурах і завертівся що дужче, навіть спітнів — така його взяла цікавість.
— Не чистої проби, але італійського походження, — відповів Різник і, звертаючись до Тройо, спитав: — Ну то як, уладнав свою справу?
— Так, але, щоб виконати замовлення, йому доведеться мобілізувати всіх своїх синів, а їх у нього — одинадцятеро. Уся сім’я, — мовив Тройо, забираючись у машину й опускаючись на заднє сидіння, — тільки те й робить, що нанизує гірлянди,
— Нове виробництво, — зауважив Мурах.
— Паскудна робота, але куди їм подітися: з чогось же мають заробляти на прожиття, — відказав Трояно.
— Виробництво гірлянд-гусениць, — докинув Різник. — Так свого часу з’явилося виробництво чунь із автомобільних шин. Або виробництво «жучків».
— Виробництво чого? Жучків?
— Мурах наче щойно приїхав з-за кордону, — вигукнув Монтемайор. — Стільки вивчати нашу дійсність і не знати нашої молодої промисловості! «Жучок» — це пристрій, який вставляється в електролічильник, щоб той не крутився. Це виробництво тепер процвітає.
— Якщо ви вільні, — запропонував Мурах, котрий не міг усидіти на місці, повертався на всі боки, — зайдімо до мене: я вам покажу естампи.
— Не можу, в мене багато роботи, — відповів Рікардо. — Але якщо Тройо хоче, то я залишу вас тут.
— А що ти маєш робити? — спитав Мурах.
— Мені треба забрати мішок стружок, який я замовив на тартаку Іполіто Фанхуля.
— Ми поїдемо з тобою, — сказав Мурах: оте «Фанхуль» звучало дуже по-італійському, і він уже ладен був кинути все, щоб тільки побачити на власні очі красуню, про яку йому щойно розповів Різник.
— Не варто їхати туди, бо в нього, — Тантаніс кивнув на Тройо, — знову почнеться кашель від стружкового пилу.
— Інтелігентний кашель, твоя правда, Різниче.
— Не інтелігентний, а сухотний. — Він сказав це грубо й злісно (його дратувало слово «інтелігентний»), але одразу ж схаменувся: Тройо справді був хворий, блідий, схожий на кістяка.
— Швидкоплинні сухоти, — здобувся Тройо на жарт і засміявся холодним, сухим сміхом.
Мурах збагнув обстановку й сказав:
— Це жарт, Монтемайоре, це жарт. Заїдьте до мене (Мурах часом звертався до того на ви), подивитесь естампи.
— Дякую, я краще поїду додому. Різник мене відвезе. Він мені теж пропонував…
— Нічого я тобі не пропонував.
— З тобою не
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скорботна п'ятниця», після закриття браузера.