Читати книгу - "Межа Фундації"

— Пройду повз тебе.

— Спробуєш? А як тебе рукою зупинять? Не боїсся?

— Ти і всі твої друзяки? Чи один ти? — Гендібал раптом збився на гаміський діалект. — А один не боїсся?

Суворо кажучи, не треба було його так дратувати, але це зупинить масову атаку, а її потрібно було зупинити, щоб з його боку не було ще більше нетактовних учинків.

Це спрацювало. Обличчя Руфіранта спохмурніло.

— Як тут хто й боїцця, то це ти, книжнику, страху в тебе повні штани. Хлопаки, дайте місце. Стійте ззаду й дайте йому пройти, щоб бачив, чи я боюся.

Руфірант підняв свої велетенські руки й замахав ними. Гендібал не боявся фермерської кулачної науки, але тут таки був шанс дістати нічогенький удар.

Гендібал обережно наблизився, швидко й вправно працюючи в мозку Руфіранта. Трошки, один лише дотик — непомітний, але достатній, щоб уповільнити рефлекси. Потім вийти й зробити те саме з іншими, яких тепер значно побільшало. Розум Гендібала віртуозно метався туди-сюди, не залишаючись у жодному мозку надовго, щоб не залишити слідів, але таки встигаючи знайти там щось корисне.

Він наблизився до фермера в безшумній котячій манері, уважний і задоволений, що ніхто не намагається втрутитися.

Руфірант різко вдарив, але Гендібал помітив цей рух у його мозку раніше, ніж напружився хоч один м’яз, і відійшов вбік. Кулак пронісся повз, зовсім близько. Але Гендібал непохитно стояв на місці. Глядачі ахнули.

Гендібал не робив жодних спроб відбити удару або вдарити у відповідь. Було б важко відбити, не паралізувавши власну руку, а бити у відповідь було безглуздо, бо фермер витримав би удар без проблем.

Він міг лише маневрувати навколо чоловіка, ніби той був биком, змушуючи його промахуватися. Це мало зламати бойовий дух гаміша, на відміну від прямого опору.

Заревівши, Руфірант кинувся, наче бик. Гендібал був готовий і відступив убік якраз настільки, щоб дати фермерові промахнутися. Знову атака. Знову промах.

Гендібал відчував, як повітря починає зі свистом вириватися крізь його ніс. Фізичні зусилля були невеликі, але розумова напруга від того, що він намагався контролювати не керуючи, була величезною. Довго він не протримається.

Він сказав якомога спокійніше, одночасно натиснувши на механізм, що придушував страх у мозку Руфіранта, намагаючись викликати його в невеликій мірі, щоб точно розбудити фермерів забобонний переляк перед науковцями:

— А тепер я піду у своїх справах.

Руфірантове обличчя перекосила лють, але якусь мить він не рухався. Гендібал відчував хід його думок. Маленький науковець розтанув, наче чари. Гендібал міг відчути, як зростає страх противника і на якусь мить…

Але потім у мозку гаміша здійнялася хвиля люті й затопила цей страх.

Руфірант закричав:

— Хлопаки! Муковець бути танцівник. Він вихиляєцця на своїх вертлявих ногах і зневажа правила чесного бою гамішів — удар за удар. Схопить його. Тримать його. Буде обмін — удар за удар. Хай б’є перший — це дарунок — а сам я вдарю останній.

Гендібал побачив проміжки між тими, хто тепер оточував його. Єдиний його шанс — це зберегти прохід настільки, щоб пролізти між ними, а потім утекти, довірившись власному диханню й здатності притупити волю фермерів.

Він ухилявся туди-сюди, а його мозок корчився від напруги.

Це не спрацювало. Їх було занадто багато, а потреба дотримуватися правил тренторіанської поведінки надто сильно його обмежувала.

Він відчув, як його схопили за руки. Його тримали.

Доведеться втрутитись у мозок хоча б кількох людей. Це неприйнятно, і його кар’єрі кінець. Але його життя, саме життя в небезпеці.

Як таке могло статися?

2

Рада Спікерів зібралася не повністю.

Поміж її членів не було заведено чекати, якщо хтось зі Спікерів спізнюється. Та й Шандесс уважав, що Рада зараз не в тому настрої, щоб чекати. Стор Гендібал був наймолодшим і дуже далеким від усвідомлення цього факту. Він діяв так, ніби молодість сама по собі — чеснота, а вік — привід для зневаги до тих, хто мав би знати краще. Гендібал був непопулярним серед інших Спікерів. Та й сам Шандесс не надто його шанував. Але не в популярності тут була річ.

Делора Делармі втрутилась у його задуму. Її кругле обличчя дивилося на нього широкими блакитними очима, зі звичним для неї безневинним і доброзичливим поглядом, що маскував гострий розум (від усіх, окрім другофундаторів її рангу) та запеклу зосередженість.

Вона з усмішкою сказала:

— Ще почекаємо, Перший Спікере? — (Формально про початок засідання ще не оголосили, тож вона могла почати розмову, хоча можна було б і почекати, доки Шандесс заговорить першим за правом свого титулу.)

Незважаючи на те, що вона вчинила трохи неввічливо, Шандесс глянув на неї поглядом, що обеззброював.

— За звичайних обставин ми не чекали б, Спікерко Делармі, але оскільки Рада зібралася саме для того, щоб заслухати Спікера Гендібала, то можна трохи й послабити правила.

— А де він, Перший Спікере?

— Цього я не знаю, Спікерко Делармі.

Делармі роздивилася прямокутник облич. Окрім Першого Спікера, у залі мало бути ще одинадцять. Усього дванадцять. За п’ять століть Друга Фундація розширила свої повноваження та обов’язки, але всі спроби збільшити число членів Ради провалилися.

Їх було дванадцятеро після смерті Селдона, коли другий Перший Спікер (самого Селдона завжди вважали першим у цій «династії») створив її, і досі залишалося стільки ж.

Чому дванадцять? Це число було легко поділити на групи однакового розміру. Воно було достатньо малим, щоб радитися разом, і достатньо великим, щоб працювати в підгрупах. Збільшення кількості членів зробило б Раду дуже громіздкою, зменшення — занадто негнучкою.

Такі були пояснення. Насправді ніхто не знав, чому обрали саме це число або чому воно має бути незмінне. І зрештою, навіть Друга Фундація могла стати рабою традиції.

Усі ці думки пролетіли в голові Делармі за одну блискавичну мить, поки вона переводила погляд з одного обличчя на інше, з одного мозку до іншого, а відтак іронічно глянула на порожнє місце — місце молодшого Спікера.

Вона була задоволена тим, що Гендібал не викликав ні в кого симпатії. Вона завжди вважала, що цей юнак не чарівніший за стоногу й ставитися до нього треба відповідно. Досі лише його безперечна вправність і талант перешкоджали іншим відкрито поставити на голосування питання про суд з метою його виключення. (За всю півтисячолітню історію Другої Фундації було оголошено недовіру лише двом Спікерам, але їх не засудили.)

Однак ця явна зневага, відсутність на засіданні Ради, була гірша за численні образи, і Делармі з приємністю зауважила, що думки інших суттєво хилилися в бік