Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

Витвір мистецтва

Єгор ніяк не міг зрозуміти, чому ці тупі недонімці, ці австріяки, підтримують майдан. Дурна нація, не розумна. Та всі європейці тупі, — думав він, сидячи в «Cafe Mozart» і насолоджувався неймовірною ароматною кавою, з високою густою пінкою. Смакував гарячим штрудлем, який так апетитно можуть приготувати тільки тут, в столиці Австрії і подають його з ніжним вершковим морозивом… А ще у Відні неперевершене повітря. І архітектура. І вода, що подається в крани просто з гірських джерел… Але духовності мало, чогось не вистачає такого… От, щоб душа розвернулась! Але гер Шранке, з яким у нього була тут зустріч, не давав йому зосередитись на власних думках. Він або говорив з кимсь по мобільному, або знову й знову повертався до Ukrainische Revolution[84]:

— Ваша революція, — натхненно розповідав йому гер Шранке, зі смаком попиваючи віденську каву (кожен ковток він запивав холодною водою). — Ваша революція — це щось надзвичайне, вона немає аналогів. Це справді народна революція! Люди настільки організовані, ніби працьовиті терміти! Я вражений, гер Блідий. Вражений вашими українцями до глибини душі!

— Так, — охоче погодився Єгор, а сам подумав: «Бля-а-а-а… і цей туди ж… Як вони мене всі дістали з тим майданом…», але награно радісно посміхнувся і повідомив: — Наша сім’я теж багато допомагає цій революції. Ми хочемо змінити країну. Хочемо, щоб наші люди жили не гірше ніж в Австрії. Щоб просто могли достойно жити. Ця корупція, гер Шранке — жахливе явище, що передалося нам від радянських часів і зараз всяко підтримується Путіним…

— О-о-о! — Шранке відкинувся на спинку стільчика. — Ви навіть не можете уявити, наскільки ми вас розуміємо! Путін і сюди запхав свої лапи. Платить нашим лівим… Це мерзота. Ми такого не сприймаємо. Україні потрібно раз і назавжди покінчити з тим ганебним москальським минулим.

— Залишилось недовго, — запевнив Єгор, — головне, щоб нас підтримала Європа…

— У мене є зв’язки в нашому уряді, і я знаю настрої міністрів, федерального канцлера… Ми підтримаємо Україну. Головне, щоб ви стали на шлях реформ. Не боялись ні геїв, якими вас лякають з Росії, ні змін у законодавстві та не боялися покінчити з корупцією. Не можна зупинятись. Шлях, який пройшла Європа за тисячоліття до демократії, прав та свобод людини, вам потрібно пройти за дуже короткий період.

— А я проти геїв, — несподівано заявив Єгор. — Мені вони не подобаються. Це мерзота. Особливо всі ці їхні паради.

— Толерантність, — повчально виголосив Шранке. — Ось що таке демократія. Терпимість до чужих недоліків зокрема. Відверто кажучи, мені теж вони не подобаються, але я поважаю чужий вибір.

Взагалі, Єгор з ним зустрівся, щоб обговорити купівлю картин, які він хотів придбати у Шранке, але той, завжди лаконічний і діловий, нині почав ходити колами.

— Все ж я б хотів повернутись до нашої справи, гер Шранке… У мене нині тут ще кілька зустрічей…

— Так-так, пробачте… Заговорився. Отже, ви хочете купити п’ять картин «старих голландців» і роботи німецьких художників двадцятих-тридцятих років… Гітлер, до речі, обізвав їх картини «дегенеративним мистецтвом»…

— Так, саме так. Є якісь проблеми?

Шранке зробив паузу, ковтнув кави, запив водою і продовжив, немов ішов по тонкій кризі:

— Ринок мистецтва дещо обвалився, і у нього не ліпші часи…

— Тобто ціни знизились?

— Йдеться не про ціни… Чи бачте… Інтерпол зараз надто прискіпливо перевіряє походження грошей зі Східної Європи, особливо з України. Ми не хочемо мати проблеми: щоб раптом моя фірма не опинилась у центрі скандалу, пов’язаного з відмиванням грошей… А ваше ім’я останнім часом тісно пов’язують з прем’єром Азаровим…

— Він уже кілька днів як не прем’єр, — насторожився Єгор.

— Наскільки я розумію ситуацію, він все ще не передав повноважень. Нового прем’єр-міністра в Україні немає… А шальки терезів з цією революцією можуть хитнутись, куди завгодно… Он, ваші земляки кілька днів тому вже пікетували маєток Азарова у Відні[85]. А Європа на все це дивиться з цікавістю і розумінням. Принаймні Німеччина і Австрія.

Єгор густо почервонів:

— Я був вашим надійним партнером упродовж останніх десяти років, і ви раптом підозрюєте мене в якихось корупційних зв’язках?!

Лице Шранке якось миттєво скам’яніло і він різко сказав:

— Ваші друзі в Україні іноді люблять похизуватися своїми придбаннями антикваріату. Інтерпол це дуже ретельно відстежує. Хоч неможливо нічого довести, все ж виникають підозри. Наприклад, що ви займаєтесь придбанням картин для можновладців, які в такий спосіб через вас відмивають гроші.

— Гаразд, я пораджу своїм друзям поводитися скромніше і не показувати свої колекції стороннім особам.

— Це по-перше, гер Блідий… — продовжив холодно Шранке. — А, по-друге, картини за даним списком ми зможемо продати вам тільки у випадку, коли ви надасте документи про повну легітимність грошей, якими ви оперуєте. В попередніх паперах надто багато проходжень і офшорів.

— Але ж все пройшло нормально…

— Тоді, але не тепер. Часи трішки змінились. Зважте: у вас іде революція. І не виключено, що скоро Янукович з Азаровим й іншими персонажами будуть втікати з награбованим. Вони, до речі, скажу по секрету, вже виводять з України кошти… Є така у мене інформація… І тоді може вилізти багато неприємних для нас з вами моментів… А цього не потрібно ні мені, ні тим більше вам, з вашими маєтностями в Австрії…

Шранке допив каву, встав з-за столу, кельнер подав йому пальто і капелюха. Він одягнувся під роздратованим поглядом Єгора, обличчя якого аж налилось бордовою фарбою. Шранке ввічливо вклонився йому, сказав з усмішкою: “Auf Wiedersehen”[86], і, спираючись на піжонський ціпок із золоченим набалдашником, вийшов з кафе.

— Гівно! Ненавиджу геїв, цих підарасів, — чомусь пробурмотів собі під носа Єгор, продовжуючи навіть із собою спілкуватися німецькою. — Якщо я зараз не проверну цю оборудку з картинами… втрачу десять мільйонів…

До нього підійшов кельнер і запитав:

— Вибачте, мені здалось, ви хочете щось замовити?

— Ні, немає проблем. У мене тут ще одна зустріч… Хоча… принесіть мені… м’ятного лікеру…

Ось тобі й толерантність — думалось Єгору. До підарасів є терпимість, а до людей, котрі вміють заробляти гроші, немає… Парадокси гейропейської світової системи…

Чомусь він не хотів вірити у те,