Читати книгу - "Смерть на Нілі"

– Усе одно, – сказав детектив, – важко повірити, що його викинули за борт.

Рейс спитав:

– Де ж він тоді?

Пуаро задумливо відповів:

– Якщо він не в каюті місіс Дойл, то, логічно, є лише одне місце, де він міг би бути.

– Де?

– У каюті мадемуазель де Бельфор.

Полковник замислено промовив:

– Так. Розумію…

Він раптом зупинився.

– Її немає в каюті. Зайдемо зараз і подивимось?

Пуаро похитав головою.

– Ні, мій друже. Це було б необачно. Револьвер, можливо, ще не занесли туди.

– А як щодо негайного обшуку всього судна?

– У такому разі ми викажемо себе. Ми повинні працювати дуже обережно. Наші позиції зараз надто хиткі. Обговоримо все за сніданком.

Рейс погодився. Вони пішли в кімнату для куріння.

– То що? – спитав полковник, наливши собі кави. – У нас є дві конкретні зачіпки. Зникнення перлів. І чоловік на ім’я Флітвуд. Що стосується перлів, усе, здається, вказує на пограбування, але я не знаю, чи ви зі мною погодитесь.

Пуаро швидко сказав:

– Незручна ситуація для пограбування?

– Саме так. Викрадення перлів у нашій ситуації спонукає до ретельного обшуку всіх на борту. Як, у такому разі, злодій міг сподіватися втекти зі своєю здобиччю?

– Він, напевно, зійшов на берег і позбувся її?

– Компанія завжди має вахтового матроса на березі.

– Тоді це малоймовірно. Чи вбивство скоєне, щоб відвернути увагу від пограбування? Ні, це безглуздя, абсолютне безглуздя. Але, припустімо, місіс Дойл прокинулась і спіймала злодія на гарячому.

– І через це злодій її застрелив? Але в неї стріляли, коли вона спала.

– Отже, це також нелогічно… Знаєте, у мене є маленька ідея щодо тих перлів, хоча… ні… це неможливо. Бо якщо моя версія правильна, перли не зникли б. Скажіть, а що ви думаєте про покоївку?

– Цікаво, – повільно сказав полковник, – чи вона знає більше, ніж розповіла.

– То он як, у вас теж виникло таке враження?

– Точно не з хороших дівчат, – погодився Рейс.

Еркюль Пуаро кивнув.

– Так, я б не довіряв їй.

– Гадаєте, вона якимось чином причетна до вбивства?

– Я б не сказав.

– Тоді, може, до викрадення перлів?

– Це більш імовірно. Вона працювала в місіс Дойл зовсім недовго. Вона може бути з банди, яка спеціалізується на крадіжках коштовностей. У такому разі в покоївки зазвичай відмінні рекомендації. На жаль, ми не маємо можливості перевірити інформацію про неї. І все ж, таке пояснення мене не повністю задовольняє. Ті перли… sacré[42], мій здогад має бути правильним. І, окрім того, неможливо бути таким недоумком.

Він замовк.

– А що з тим чоловіком, Флітвудом?

– Ми повинні допитати його. Можливо, тоді в нас буде розв’язка. Якщо історія Луїзи Бурже правдива, він мав очевидний мотив для помсти. Він міг підслухати суперечку між Жаклін і містером Дойлом, і коли вони вийшли з салону, метнувся всередину й заволодів зброєю. Так, цілком можливо. І та літера «Ж», написана кров’ю. Це також свідчить, що діяла проста, доволі груба особа.

– То він і є та людина, яку ми шукаємо?

– Так… тільки…

Пуаро потер носа й сказав, ледь скривившись:

– Знаєте, я визнаю власну слабкість. Кажуть, що я люблю ускладнювати справу. Ваша розгадка – занадто проста, занадто легка. Я не відчуваю, що справді так і було. Однак це може бути лише моє упередження.

– Ну, тоді нам краще запросити того хлопця сюди.

Рейс подзвонив і дав розпорядження. Потім сказав:

– Ще якісь… версії?

– Багато, мій друже. Є, наприклад, американський опікун.

– Пеннінґтон?

– Так, Пеннінґтон. Тут на днях відбулась невеличка цікава сценка.

Він розповів полковнику про те, що трапилося.

– Бачите, це важливо. Мадам хотіла перечитати всі папери, перш ніж підписати. Тому він знайшов привід, щоб зробити це в інший день. А ще містер Дойл, він зробив дуже важливе зауваження.

– Яке саме?

– Він сказав: «Я ніколи нічого не читаю. Я підписую там, де мені вкажуть». Ви розумієте суть? Пеннінґтон зрозумів. Я бачив це в його очах. Він подивився на Дойла так, наче в його голові з’явилася нова ідея. Уявіть лише, мій друже, що вас залишили опікуном дочки неймовірно багатого чоловіка. Можливо, ви використовуєте ті гроші для спекуляцій. Я знаю, що саме так і є у всіх детективних романах, але ви читали про це також і в газетах. Таке трапляється, мій друже, трапляється.

– Я не заперечую, – погодився Рейс.

– Можливо, усе ще є час добре заробити на шалених спекуляціях. Ваша підопічна ще неповнолітня. А потім – вона виходить заміж! Контроль відразу ж переходить з ваших рук у її руки! Катастрофа! Але шанс усе ще лишається. У неї медовий місяць. Можливо, вона не турбуватиметься про справи. Звичайний папірець, що прослизнув поміж інших, буде підписаний без прочитання. Але Ліннет Дойл не така. Медовий місяць чи ні, вона була діловою жінкою. А тоді її чоловік робить зауваження, і нова ідея з’являється в того відчайдуха, який шукає спосіб уникнути краху. Якби Ліннет Дойл померла, її спадок перейшов би до її чоловіка, а з ним легко мати справу, він став би дитиною в руках такого кмітливого чоловіка, як Ендрю Пеннінґтон. Mon cher[43]полковнику, кажу вам, я бачив, як ця думка промайнула в голові Ендрю Пеннінґтона. «Якби тільки я міг мати справи з Дойлом…» Ось про що він думав.

– Цілком можливо, але насмілюсь сказати, – сухо промовив Рейс, – що у вас немає доказів.

– На жаль, немає.

– Ще є молодий Ферґюсон, – додав полковник. – Він досить різко висловлюється. Не те щоб я вірив словам. Та все-таки, можливо, він – той хлопець, батька якого розорив старий Ріджвей. Це трохи надумано, але це можливо. Люди справді іноді планують помсту за минулі образи.

Він замовк на мить, а потім сказав:

– І є ще мій хлопець.

– Так, є ще «ваш хлопець», як ви його називаєте.

– Він убивця, – сказав Рейс. – Ми це знаємо. З іншого боку, я не бачу жодного способу, яким чином він міг би зіткнутися з Ліннет Дойл. Їхні орбіти не перетиналися.

Пуаро повільно зауважив:

– Якщо тільки вона випадково не стала очевидцем того, що виказало його особу.

– Це можливо, але здається вкрай неправдоподібним.

У двері постукали.

– А, ось і наш потенційний двоєженець.

Флітвуд виявився великим та агресивним на вигляд чоловіком. Він підозріло подивився то на одного, то на іншого, заходячи до кімнати. Пуаро впізнав у ньому чоловіка, якого він бачив за розмовою з Луїзою Бурже.

Флітвуд недовірливо