Читати книгу - "Я виткав тебе з власного безсоння, Сніжний Василіск"

- Я також. - Притуляюся щокою до його холодних палців перед тим, як він їх прибирає. - Постараюся розшифрувати все швиденько, і назад.

- Якщо з тобою щось станеться, я їм шиї поскручую. 

- Все буде нормально.

- Там є зв’язок? Писатимеш мені, як буде час?

- Звичайно. Не хвилюйся. Це просто розкопки, там немає нічого ризикованого. 

- А якщо ті статуї дійсно прокляті? Я маю знати, де це місце, може згадаю щось про місцеві ритуали. 

- Було б круто.

- Може, поїхати з тобою?

- Я впораюся, не хвилюйся.

- Хвилюватимусь. 

- Я повернуся раніше, ніж ти звикнеш до моєї відсутності, обіцяю. 

Суботнього вечора збираємося на вечірку. Кімоно сидить добре, Сіріус допомагає мені заколоти волосся на потилиці гарними паличками зі сріблястими ланцюжками. Поправляю на ньому рубашку і накидку з хрестом. Будь-який одяг, навіть безформений мішок, сидітиме на цьому тілі гаряче. Вже беру маску, щоб виходити, коли він тягне мене за рукав і простягає щось блискуче, обв’язане бантиком. “Щоб трохи підігріти цю дитячу вечірку”, каже, цілуючи мене ніжно. Пристрастився до іграшок швидше, ніж я очікував. Виконую його прохання, яке, в принципі, й мені самому здається еротичним. Цього разу хоч ніяких вібрацій, бо вечір би закінчився для нас надто швидко. 

У центрі стелі блищить великий диско-шар, різнокольорові софіти вибухають з усіх сторін. Людей дуже багато. Молодь танцює, викладачі переважно пасуться біля фуршетних столів або сидять за столиками по периметру залу. Через пульсуюче освітлення, костюми і грим майже нікого не впізнати. Підходимо до столиків, теревенимо з іншими професорами, беремо собі смаколиків, яких тут дуже щедро — тістечка у формі привидів, покриті глазур’ю, що світиться в темряві, напої в прозорих пляшечках, що виглядають як магічні зілля і переливаються усіма відтінками райдуги, шоколадні фігурки кажанів з солодко-госторю неоново-червоною начинкою, мармеладки у формі черепів та гарбузів, булочки з ароматом осінніх спецій і начинкою з глінтвейну, осінній чізкейк з корицею та імбиром з додаванням соусу, що змінює колір при нарізанні, прикрашений карамелізованими яблуками. Насолоджуємось їжею, Сіріус годує мене зі своєї виделки, ігноруючи людей навколо. Починається повільна пісня, і Сіріус нахилається ближче.

- Пам’ятаєш, на тухлій вечірці з нагоди початку навчального року я казав, що іншим разом, може, потанцюю? - Шепоче мені на вухо. - Думаю, цей раз настав. - Відкладає тарілки на найближчий столик і тягне мене за руку до танцюючого натовпу. Кладе одну руку трохи вище моїх сідниць, інша бере мої пальці в свої. Переживаю, що хтось може щось не те подумати, але там всім настільки пофіг, хто із ким танцює, що врешті решт забиваю на це і розслабляюсь. Пробка у задньому проході відчувається, але не заважає. Дивлюся на Сіріуса заворожено — який же він гарний у цих різнокольорових спалахах світла. Якби дійсно ніхто не знав, хто ми, я б давно вже цілував його без пам’яті. Так хочеться притулитися головою до його плеча, заритися обличчям в його шию, вдихнути цей запах, але не хочеться, щоб хтось це побачив. В академії романтичні стосунки між колегами не вітаються. Але, може, ніхто не дивиться? Оглядяюся навколо крізь маску, і все ж притискаюся ближче. - Може, знімеш маску?

- Та ні, так є хоч невеличкий шанс, що мене не впізнають. 

- Загадковий незнайомець? - На секунду опускає руку мені на сідниці й назад. - Мій чарівний сніговий демон. Навіть маска радше гарна, ніж страшна.

- Ця була найприкольніша.

- У ній ти більше схожий на божество, аніж на демона. - Нахиляється до мого вуха. - Але я все одно провів би сеанс глибокого екзорцизму. - Хрипкі нотки в його голосі змушують мою шкіру вкритися мурашками. Прохолодна рука так власницьки лежить на моїй спині, наче намагається усім навколо показати, що я — його. І так і є. І це породжує цілий рій метеликів в моєму животі. Хочу його прямо зараз. Стискаю його плече, впиваючись нігтями. 

- Хотів би я, щоб ти мене вкусив. Прямо тут, під носом у цього натовпу, нагнув у повітрі і впився зубами в мою плоть. - Шепочу крізь маску, протираючись об нього стегнами. - Могли б подумати, що це всього лиш грим, коли по моїй шиї потече кров. - Зітхаю, на секунду притулившись до його грудей. - Шкода, тебе усі впізнають. 

- Був би я у масці, як би я тебе вкусив?

- Твоя правда. - Блукаю поглядом навколо. - Коли вже винесуть головне частування вечора?

- А що, тут в кінці виносять торт, як на весіллі?

- Здоровенний торт у формі гарбуза. Блискучий, як золотий диско-шар, і щоразу крем всередині з новим смаком. Минулого року був апельсин із прянощами.

- Звучить смачно.

- Дочекатись би його, не померши з нудьги. Та й дещо починає заважати.

- Оо, справді? - Муркоче, хитро посміхаючись. 

- Хочу замінити цей метал на щось більш, ну, знаєш, органічне. 

- Органічне.

- Ага. І велике, щоб воно просто розривало мене навпіл. - Кажу найспокійнішим тоном, наче розповідаю про курс валют. - Таке, щоб відчувати кожну венку своїми нутрощами.

- Це усе ваше замовлення?

- Можна ще додати намисто з довгих пальців, щоб аж сліди на шиї залишились? 

Вислизаємо з актового залу і веду його за руку до найвіддаленішої відчиненої вбиральні — більшу частину навчального корпусу закрито, щоб студенти під шумок не тікали в туалет палити або робити те, за чим ми зараз і йдемо. Завалюємося в останню кабінку, моя маска вже висить на шиї на тонкому ремінці, Сіріус притискає мене до стіни, палко цілуючи в губи, переходить на щелепу, присмоктується до шиї, я зариваюся пальцями в його волосся. Часу небагато, до того ж треба не попастися. Останнє збуджує ще більше. Підтягую кімоно вище стегон, він розвертає мене до себе спиною і акуратно дістає із мене пробку. Порожнечу всередині одразу хочеться заповнити. Беру з його рук пробку, намагаючись нічого нею не торкнутися в такому брудному місці, дістаю з великої кишені в рукаві маленький тюбик лубриканту — кімоно в цьому плані дуже зручне.