Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

На що він м'яко відповів: Пробачте, Сер, не зрозумів І без Манер заговорив; Як милість ваша зволить, враз В тім Домі радо стрінуть вас. В курну ту Хату я входжав, Й Плантатор-дід мене вітав: «Хоч ви з Коледжу чи з Тюрми, Знай раді вас вітати ми; Як зволите тут Ніч пробуть, Мій Син підкаже, як утнуть». Оферту радо я прийняв Й, щоб сісти, місця пошукав: Мене всадив дід між своїх — Незнаний Гість англійський їх. Й дивився я, як кожен пив З Барильця Сидр, що забродив, Вечерю врешт дали на стіл, Й я їв, поки не стало сил. Гостина відбулась ошатно, Питво і їжа безоплатно; Плантаторські Столи завжди Такі: усе їж, пий і йди. Пон[119] з Молоком й Маш[120] дали нам В Тарелях Дерев'яних там; Гоміні[121] й Сидр-пап[122] були (Що й пси б голодні не взяли), З Бекону Жиру хтось долив, Й Мелясою хтось всолодив. Хазяй дістав Кисет услід Масний, як той Диван, де дід Якраз сидів. Він Зілля взяв І в Люльку набивать почав; Із Палець довжина, як мірять, Або із те, чим Леді марять. Й так благодатно Дим клубивсь, Серйозно і врочисто вивсь; Аж Сер іде до Скрині їх, Найкращої із Меблів всіх, Яких в Кімнаті вщерть, хоч тут Нечасто Віником метуть; Зі Скрині Ром дід дістає Й таку промову видає: Дивлюся, вам не до смаку Поживу їсти отаку;          Селян і Індіян обід,          Якому теж радіти слід,          Хоч нині шлунок ваш без бід; Як лишитеся в цих Краях, Знайдете правду в цих словах. Сказав і Кадібець здійняв, Перехилив і пити став: Я і собі незле сьорбнув Аж занудило, як ковтнув, Сидр швидко в голову зайшов, Я ледь до Ліжка шлях знайшов; Куди мене і довела Одна служниця, хоч була Як Бесс з Бедламу дама та: Не Сукня, а брудне Дрантя. Звідкіль вона, не відав я, Тому спитав її Ім'я. Шаріючи, спустила Зір Й сказала ґречно на Позір: Не в цім Краю, в щасливий Час, Я в пастку втрапила ураз;          Гарненька ще тоді була,          Як Лорд чи Леді вся цвіла,          Й в Кріпацтво двічі два[123] не йшла. Був Одяг новий й модний мій І навзамін пристойний Стрій; Змінилось все, і в полі я Босоніж все роблю зрання І з Кукурудзою й з Свиньми Збавляю я свій Час сумний. Обдурена, сюди втекла, Й від Шлюбних[124] Уз себе спасла, Й, сплативши ціну, здобула Бід згірш, ніж ті, в яких була. Що б не верзла Галайда та, Не довіряв, бо мав чуття: Вона тут, бо воліла втіх, Ще й Отче не сказав про Гріх. Й хутчіш від Дум втекла вона, (Й близ Ліжка Свічка лиш одна) Перину гарну мав, м'яку, Поблизу Коминка[125] в кутку; Я впав, чекаючи на Сон, Блаженний золотий Полон: Та шум якийсь мене збудив, Сей Ґвалт нічний мій сон струїв; Кіт-мурчик, що в золі заспав, З Свинею Сварку розпочав; Спинити чвари Пес би міг, Розумник гавкав й мир беріг. Насилу Розбрат уладнав Дрючок, що там якраз лежав; Але Ренар, хитрющий Лис, В мої Покої згодом вліз: Хапко ганяв Гусей й Качок, Хотів пожерти тих пташок; І дивом Квокт і Скарги їх З Очей дим збили Снів моїх; Я в гніві з Ліжка зістрибнув І, як Моряк, Матюччя гнув; Мечем щосили я