Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Й на Вироки лиш чатував, Й коли… Перука й Капелюх спадав, Їх Королеві[136] відбирав: Тоді перерву Суд цей взяв Й у Крові Битв галасував; Й сказав я: слушно би було Шукать собі й Другу Житло, Тож ми в Заїзд пішли хутчіш, Стояв неподалік навстіж; Й такий там Безлад панував, Немовби Світ уже вмирав; Плантаторська Юрма п'яниць Від Пуншу впала долілиць; Хтось бивсь й скандалив, хтось палив Свій Вдяг, бо штопать не хотів. Й ті, хто часто напідпитку, П'ють Сік міцний, і з того вжитку Державні справи кляли ті, А я по Сходах ввись летів; Лишивши Друга розмовлять, Про Боже і Мирське казать; І лиш я трохи захмелів, Враз від Компанії здимів, Кутки й Кімнати глянув я, Шукав так місце для спання; Та в кожнім ліжку хтось вже спав, Усюди п'яний Гість лежав: Й знайшов, шукав все ж недарма, Стару комору для Зерна, Й зрадів я, що тепер посплю Й кісток своїх не розгублю. Без Бійок тихо я ждав снів, Й до Ранку мирно прохропів; Бадьорий вранці з Ліжка встав, Аж глядь — Перуку хтось украв, Панчохи, Капелюх, Взуття — Одр Індіян, й ніц маю я; Сердитий, втративши усе, Поклявсь помститися за це Тому, хто мене обманув Й з Торговцем сю Забаву втнув. Я, лютий, збіг вниз, як Заєць, Що божеволіє в Марець; Й даремно там шукав Вбрання, Й сварив Господаря й Слуг я; Бо хтось із Розумак схотів Вчинити Шкоду[137] й все спалив;          Й без Капелюха і Взуття          Сюди сумний приплентавсь я,          І що робить, не мав знаття: Втім, роззирнувшись, Друга вздрів — Лежав гол на однім з Столів; Гнітючий вигляд мав тепер, Здавалось, що він вкляк і вмер, З заломом Ніс його в крові, Либонь, бивсь він із візаві, Я з'ясував, що він не спав, Бо Друг мій схлипувати став; Й я рік: Оронуко[138], вставай Й з Бедламу й Пекла вмить тікай. Враз Провідник схопивсь і сів Й червоним Оком круг глядів; Втомившись врешт стогнать й зітхать, Він Чалого пішов шукать; Старий-бо Чалий, хай й'му грець, Тепер згубив свій Повідець; Стояти цілу Ніч не звик Прив'язаним до ясел й втік: За ним й побіг мій Провідник, Так Друг, як й Кінь, для мене зник: І ця Досада, хоч значна, Лиш викликала Сміх вона, Аж поки певний Чемний пан В Розмові натякнув, що стан Із Чалим слід у простоті Обговорить на самоті; Мене він щиро запросив, Щоб я з ним Пляшку розділив; Така Прихильність в таку мить, Аж Долю мав благословить; Знайшовши новий врешт запас Вбрання на Складі біля нас, На іншого я зліз Коня Й не бить, а стримувать мав я.          Без надміру зусиль в похід,          Й лиш шпори Пуншу на Обід,          Врешт спішились поблиз Воріт, Де з Кипарису древній Дім, Й Кокруз[139], мій новий Друг, жив в нім; І хоч Будівля з Деревин, Встояла безліч Весен й Зим; Коли Дуби і вись Соснин Зрівнялись із Лозою Динь[140], Рослини з коренем стягло І вгору Бурями знесло; Був добрий Пунш і з Яблук Сік, Й збавляли Час без лайок всіх; Й зманила Люд і Богів спати Північ в соболиних Шатах; Й з приємним подивом я вмить Дрімоті Очі дав склепить. Атон[141], що вдачу мав лиху, Пробіг, румак, вже пів Шляху; Вогненним Променем дихнув, Гарячим Днем новим метнув В мене, що в