Читати книгу - "Гепард, Джузеппе Томазі ді Лампедуза"

— Доне Калоджеро, — мовив князь, — кохання цих двох молодих людей — основа всього їхнього життя, єдиний фундамент, на якому вони зможуть будувати своє майбутнє щастя. Це ми знаємо і не будемо на цьому зупинятись. Але ми, як літні й досвідчені люди, повинні подбати й про все інше. Сподіваюсь, ви й без моїх нагадувань знаєте славетну історію роду Фальконері. Його засновники прийшли на Сицилію з Карлом Анжуйським[103], Фальконері процвітали за Арагонів, за іспанців та, з вашого дозволу, за Бурбонів (якщо дозволите згадати це ім’я у вашій присутності), і я певен, що слава їх не померкне й за нової континентальної династії, хай благословить її Бог. — Важко було вгадати, коли князь іронізував, а коли говорив серйозно. — Вони були перами королівства, іспанськими ґрандами, лицарями ордену Сантьяґо[104], і коли їм забагнеться стати лицарями Мальтійського ордену[105], то досить буде лише ворухнути мізинцем, і вулиця Кондотті[106] без зайвих розмов видасть їм грамоти. Так було принаймні досі.

Ця безпардонна вигадка була цілковито даремною і не справила ніякого враження на дона Калоджеро, який не мав аніякогісінького уявлення про устав Верховного Єрусалимського ордену Святого Йоана[107]. — Я певен, що ваша дочка, з її рідкісною вродою, стане новою окрасою древнього роду Фальконері і що своєю доброчесністю вона зрівняється із тими святими княгинями, остання з яких, моя покійна сестра, поблагословить з неба наших молодят. — Дона Фабріціо раптом зворушила згадка про улюблену сестру Джулію і її змарноване життя, яке вона принесла в жертву своєму безпутному чоловікові, батькові Танкреда. — Що ж до мого небожа, то ви його знаєте, а якщо не знаєте, то я ладен поручитися за нього у всьому. Це сама доброта, і це не лише я так кажу, правда, панотче?

Добрий єзуїт, якого це несподіване запитання змусило одірватися від молитовника, раптом опинився перед важкою дилемою. Він був сповідником Танкреда і знав чимало його гріхів, звичайно, не таких уже й великих, але все-таки здатних кинути тінь на його рідкісну доброчесність, про яку тут говорилося. До того ж вони давали всі підстави гарантувати довічну подружню невірність цього майбутнього сім’янина. Звичайно, єзуїт не міг про це навіть словом прохопитися, щоб не порушити таємниці сповіді та норм світської тактовності. Він щиро любив Танкреда, і хоча в душі не схвалював його шлюбу з Анджелікою, однак нізащо не наважився б сказати щось, що могло б перешкодити йому. Він вдався за порятунком до обережності, яка з усіх головних доброчесностей найбільш податлива і надійна.

— Запас доброчесності у нашого Танкреда справді невичерпний, доне Калоджеро. За підтримки небесної благодаті та земної чеснотливості синьйорини Анджеліки він, безперечно, стане хорошим чоловіком і християнином.

Це досить сміливе, хоч і мудро обумовлене пророцтво не викликало жодних заперечень.

— Отже, доне Калоджеро, — провадив далі князь, догризаючи жаб’ячі хрящі, — вам навряд чи треба нагадувати про древність роду Фальконері і, на жаль, також навряд чи треба говорити про те, що вам добре відомо: матеріальне становище мого небожа не відповідає величі його імені. Мій свояк Фердінандо не був, так би мовити, передбачливим батьком. Його надмірне захоплення світським укладом життя, а також нечесність економів згубно відбилися на тій спадщині, яку він залишив моєму любому небожу та вихованцю. Його великі маєтки біля Маццари, його фісташкові сади в Раванузі, шовковичні плантації в Олів’єрі, палац в Палермо — усе це, як ви знаєте, доне Калоджеро, пішло за водою.

Дон Калоджеро знав це чудово — то був найбільший у Сицилії «відліт ластівок»; згадка про це й досі спричиняла жах — але не обережність — у всієї сицилійської знаті і була джерелом душевної втіхи для багатьох Седар.

— За час опікунства мені пощастило врятувати від кредиторів лише одну віллу, ту, що по сусідству з моєю, та й то завдяки судовій тяганині та особистим витратам, на які, до речі, я з радістю пішов у пам’ять моєї сестри, Царство їй Небесне, і тому, що завжди любив цього славного хлопчика. Це прекрасна вілла: сходи в ній проектував Марвуліа[108], салони розмальовував сам Серенаріо[109]. Але тепер навіть ті кімнати, які збереглися найкраще, не придатні й для того, щоб тримати в них кіз.

Рештки жаби були значно огидніші, ніж князь передбачав, однак і їх довелося проковтнути. Тепер треба було витерти собі рота якоюсь приємною та й, зрештою, щирою фразою.

— Але, доне Калоджеро, внаслідок усіх цих турбот, усіх переживань ми маємо Танкреда — кому, як не нам це знати. Без тих півдюжини маєтків, пущених за вітром його предками, він не був би таким витонченим, ґречним і чарівним хлопцем. На Сицилії, як вам відомо, ніщо не дається задарма. Це такий же закон природи, як і ті, за якими відбуваються землетруси та посухи.

Дон Фабріціо замовк: до кабінету ввійшов лакей, тримаючи на підносі дві запалені лампи. Поки їх ставили на місце, в кімнаті, на втіху дону Фабріціо, панувала меланхолійна, сповнена щирості тиша.

— Танкред незвичайний хлопець, доне Калоджеро, — продовжив князь. — І він не тільки добре вихований та елегантний. Хоч його і мало чого вчили, проте він знає все, що повинен знати: людей, життя, знаки часу. Він честолюбний, і це добре, він далеко піде. Ваша Анджеліка не жалкуватиме, якщо згодиться йти в житті поруч нього. І, до речі, хоча Танкред іноді може будь-кого роздратувати, з ним ніколи не нудно. А це багато важить.

Було б перебільшенням казати, що мер оцінив усі світські тонкощі, з якими були сказані останні князеві слова, але загалом вони лише підтвердили його власну думку щодо Танкреда, кмітливого і спритного юнака, здатного тримати ніс за вітром, а саме такого дон Калоджеро хотів би мати за зятя. Седара почував себе рівнею з ким завгодно, його навіть дратувало те, що Анджеліка не могла приховати свого захоплення цим красунем.

— Князю, усе це я знаю, як і багато іншого. Все це мене не цікавить. — Потім він напустив на себе сентиментальність: — Перед коханням, ваша вельможносте, ми всі безсилі. — Може, бідолаха і справді говорив щиро. Все залежить від того, що розуміти під словом «кохання». — Але я теж людина світська, ваша вельможносте, і теж гратиму з відкритими картами. Мені немає потреби говорити про посаг Анджеліки — вона кров мого серця, радість мого життя, і я залишу їй усе, що маю, бо все, що