Читати книгу - "Містичне кохання (збірка), Ангеліна Кріхелі"

— Ну що там?

— Як і раніше, — сумно відповів Диявол, сидячи на тій же кам'яній плиті, що й минулого разу. — Тобто зовсім без змін.

— Нічого не розумію! Як же так?! Все було ретельно продумано. Невже нічого?

— Нічого… — так само засмучено відповів він. — Думаю, доведеться ухвалювати рішення щодо Жори. Там багато нюансів. Самому мені не дати раду.

— Я зрозумів. Дам тобі когось на допомогу.

— Та ані чорта ти не зрозумів! — розлютився Диявол. — Кого ти мені дати можеш? Ці були найкращими. І навіть вони не змогли впоратися з ним. У тебе є сильніший хтось?

— Нікого. А що ти пропонуєш?

— Ти сам…

— Та ти з глузду з'їхав! А що, інших варіантів немає?

Він похитав головою, стомлено прикриваючи очі.

— Були б, ти знав би давно. Ні.

Співрозмовник сів поруч. Замислено глянув на небо, а потім кудись далеко за обрій.

— Добре, кажи… — погодився він, повертаючись до Диявола обличчям.

Той важко зітхнув, проводячи мізинцем по брові, і розповів про свої далекосяжні плани, які він змушений був поміняти у зв'язку з обставинами, що знову відкривалися.

Він розумів, як смішно це звучить і виглядає збоку. Але гра вартувала свічок, хай навіть для цього йому доведеться боротися за душу пішака Георгія.

Розділ 17

— Все, я замазав, здається, — оголосив Михаїл таким тоном, наче щойно зробив відкриття всесвітнього значення.

Марія озирнулася, загадково глянула на нього і підійшла ближче. Він насторожено спостерігав за нею, все ще стоячи на табуреті.

— Все вже? Чи можна з нього йти? — м'яко запитала вона.

Михаїл розгубився:

— З кого? — насупився він.

— З шухера, — незворушно пояснила вона зі сміливими очима.

Михаїл з полегшенням зітхнув і кивнув посміхаючись.

Жінка в кімнаті заснула сидячи. Душа Георгія продовжувала спостерігати за нею, а тіло — лежати нерухомо.

— У нас лишилося всього два тижні, — раптом сказала Марія. — А ми ще зовсім нічого не встигли. Не можемо ми просто сидіти й чекати, коли ця жінка так сильно полюбить Георгія, що він оживе. Вона, навіть не підозрюючи, дивиться весь час у вічі йому, як відданий песик.

— А він?

— Він… Милується нею.

— І все?

— А що ще? Все.

— Справді погано. Вона навіть не чує його присутності?

— Не чує. Він часто галасує, випадково обертається злякано. А сам потай сподівається, що вона його бачить. Але ні.

— Погана справа. Обов'язком кохання не заміниш. Що робити?

— Ясно одне: треба щось робити, а не сидіти, склавши руки. Чому ми не можемо побачитися з ним і пояснити йому все?

— Не можемо і все. Щось пішло не так. Розумієш, вона виходить не Жорика нашого любить, а Бога. Жорика лише своєю місією вважає.

— Не полюби ближнього свого більше, ніж нашого Бога.

— Маячня. Не думаю, що Богові вигідно, якщо людський рід перерветься. А без кохання він продовжуватись не буде — люди ж не кролики!

— Спірне питання, — хмикнула Марія. — Дивлячись по кому судити…

Михаїл легко зіскочив з табуретки й сів на кухонний стіл.

— Знаєш, — сказала задумливо Маша, — поки ти вирішував щось з жінкою, а я тут одна кукувала, то зрозуміла, що від людей можна багато чого навчитися. Якщо, звісно, бажати почути, що вони кажуть.

— Зазвичай це дурниці всякі…

— Ні ж! Вони часто говорять те, що нам з тобою й на думку не спало б. Причому це часто кажуть люди бідні, не багатії. Так що… Ти ж краще за мене людей знаєш, ти ближче до них. Де їх буває найбільше?

— Не думаю, що ти вибрала вдалий час для екскурсій.

— Ти мене не зрозумів. Що як послухавши людей, ми зуміємо придумати ще щось? Коли немає гарних ідей, просто морочитися й корчитися в муках безглуздо. А так бодай ілюзія дій. Гірше не буде. Чому б і ні? Все краще, ніж без діла сидіти!

— А що? У твоїх словах є сенс. У такому разі запрошую до трамвая! — урочисто сказав він, беручи її за руку і трансгресуючи з нею разом в один з найпопулярніших серед населення середнього класу видів транспорту.

— Ось тобі люди, будь ласка!

— Ох! — вигукнула Маша, коли якийсь хлопець наступив їй на ногу.

— Забув попередити… — винно прошепотів їй Михаїл. — У таких місцях і не таке трапляється. Одне тільки їхнє спілкування чого варте!

— Що ти маєш на увазі?

— А ти зазирни до смартфона, як вони вітають одне одного гіфками та перемовляються смайлами, враховуючи те, що емоційний діапазон з кожним роком стає дедалі меншим.

— Чого ти лаєшся? — обурилася Марія, почувши незнайоме їй слово.