Читати книгу - "Заборонені почуття , Rexana Keys"

- Тато! Я так щаслива, що ти одужав! — вигукнула я, відчуваючи, як тепло розливається по моєму тілу. Він посміхнувся, його очі сяяли.                           

 -Ти мої найкращі ліки, — сказав він, притискаючи мене до себе. Я відчула, як усі мої тривоги залишаються позаду. Я розклала свої речі, намагаючись знайти порядок у новій реальності, та відчула, що моя душа знову наповнюється радістю.                                                                                

Прийнявши гарячу ванну, я намагалася розслабитися, але думки про Дена все ще крутяться в голові. Після цього пішла на кухню, де приготувала чай для себе і тата. Сидячи разом, ми говорили про буденні справи, про його здоров'я, і я відчула, що ці моменти щастя знову заповнюють моє серце.                                                  

Через два дні я повернулася до навчання. Студентське життя знову закрутило мене у своїх вихрах. Кінець року наближався, і з ним приходили заліки, до яких потрібно було готуватися. Мої думки були зайняті лише навчанням, немов це стало моїм порятунком від болючих спогадів.Відкриваючи пошту, я часто натрапляла на його повідомлення, але завжди пропускала їх. Ден писав мені повідомлення, але я не відповідала. Це було важко, адже я відчувала, як тягне до нього, але мусила залишити все позаду. Я намагалася зосередитися на навчанні, але в голові все одно крутилося питання: чи справді я зробила правильний вибір?                         

Тижні йшли, і я звикала до нового життя, але думки про Дена не зникали. Я знову і знову намагалася зрозуміти себе, і чим більше я думала, тим більше заплутувалася. Я не знала, чи зможу коли-небудь відпустити це кохання, але в той же час, я розуміла, що потрібно рухатися вперед. І все ж, у глибині душі, я сподівалася, що одного дня зможу повернутися до нього.                                       

Пройшло кілька тижнів, і життя потроху поверталося в нормальне русло. Я занурилася у навчання, намагаючись не думати про Дена, але, як і раніше, у моїй душі жило багато запитань. І ось одного дня,  виходячи з клубу я  помітила хлопця , який  деякий час ніби слідкував за мною.  Він був високий на зріст, підкачаний і доволі симпатичний. На вигляд він був старший від мене. Майже кожного дня я помічала його в тих місцях де мені подобалося проводити свій вільний час. . І ось одного дня я нарешті побачила , що час від часу він кидав на мене погляд, а я, зніяковівши, відводила очі.                                                                     

В один з днів, коли я була в кафе він підійшов до мене.                                                                                      

-Привіт я Артем , а ти? Не проти познайомитися?

-Привіт! Чому ж проти , я Ніка. — відповіла я, намагаючись звучати впевнено, хоча всередині мене розгорталася буря емоцій.                                   

Під час розмови я зауважила ,що Артем був уважним слухачем, і я дійсно насолоджувалася спілкуванням з ним. Він жартував, і мої смутні думки про Дена потроху почали відступати.Як я і думала Артем був старшим на вісім років, але це мене не бентежило. Як виявилося він довгий час жив в Іспанії і ось нещодавно повернувся у справах. Як виявилося він власник якоїсь великої фірми.                                                                                    

Згодом Артем почав залицятися до мене. Він приносив мені каву, запрошував на прогулянки і  дарував квіти.Я знала, що він дуже хороший,і неодноразово  помічала погляди дівчат які звертали на нього увагу. Але в той же час я не наважувалася приймати його залицяня. Я боялася, що почуття до Дена не зникли і що нові стосунки можуть лише заплутати мене ще більше.

Одного вечора, коли ми сиділи на лавці в парку, Артем раптово запитав:                                                   

-Ніко, ти не проти, якщо я спробую запросити тебе на побачення?                                                                   

Це запитання стало для мене шоком. Я глибоко зітхнула, намагаючись знайти правильні слова, але в цей же момент  зрозуміла, що можливо це доля.                                                                                     

- Я згідна.— відповіла я, відчуваючи, як моє серце стискається. Погодилася я тому що він подобався мені чи тому  ,що хотіла забути Дена і всяко намагалася викорінити його зі свого серця ? Не знаю.                                                                                    

В його очах з’явилтся іскри.                                          

-Тоді завтра  я запрошую тебе на побачення, і обіцяю що тобі сподобається.— сказав він, і в його голосі я почула щирість.