Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

Ярослава чудово розуміла, що її питання звучить безглуздо і неправдоподібно. Тому довелося викручуватися, поки Івар не зачинив перед її носом хвіртку.

- Бабуся пиріжків ще тобі передала, - Ярослава витягла з заплечника загорнуте полотно з випічкою. Його дівчина годиною  раніше захопила зі столу Ягинішни, маючи намір перекусити по дорозі. Але доведеться пожертвувати. Івар обману не зрозуміє, а їй є привід заговорити вредного хлопця. - Запитувала ще, з чим любиш? З картоплею, капустою, сиром чи ягодами?

- З сиром, - буркнув у відповідь Івар, - і родзинками.

– Ага, добре, – кивнула Ярослава. - Так, а хто тобі допомагав учора?

- Та теж мені помічник, - невдоволено відгукнувся хлопець. - Приїхали ми з Матвієм, тільки розклалися, а він каже "щось мені погано", "з ніг валюсь". Так і злиняв зі свята. Я там години дві сам мудохався, мало відкриття не запоров. І що? Дивлюся, а він увечері з цією на узліссі милується.

- З ким? – схаменулась Ярослава.

- Та з онучкою Ягинішни. Як її там? Біляна? Біломила?

- Білосніга, - уточнила дівчина.

- Та без різниці.

– А куди вони пішли?

- Я тобі, що нянька? Та й взагалі, на біса воно мені треба?

Іварові явно набридла розмова, і він, забравши пиріжки, безцеремонно захлопнув перед Ярославою хвіртку. Обурена дівчина сердито тупнула ногою. Але злилася вона аж ніяк не на грубіяна Івара, а саме на Матвія. Ошуканець! Навіщо він так нахабно збрехав?

Краєм вуха дівчина вловила знайомий звук двигуна. І справді, мотоцикл звернув на Вишневу вулицю і зупинився біля будинку Матвія.

Ярослава була настільки сердита, що, навіть не придумавши, як вивести брехуна на чисту воду, поспішила до мотоцикла. Матвій зосередженно перебирав інструменти в ящику, коли в майстерню буквально увірвалася Ярослава. З порога дівчина вибухнула гнівною тирадою:

- Я знаю, що ти мені збрехав! Як тобі не соромно? Ягинішна місця собі не знаходить! Де Білосніга? Що ви на узліссі робили? Куди пішли? Вона навіть у хату не приходила з ночі! Лицемір! Де її шукати?

- Гей, гей, гей! – вигукнув Матвій, примиренно підійнявши руки. - Та вгамуйся ти! Не таратор так! Я ж сказав тобі, що не знаю, де Сніжка. Я з нею і парою слів не встиг перекинутися.

- Ага, як же! – знову тупнула ногою Ярослава. - Бреши та не забріхуйся! Я маю свідків, які бачили вас разом. Бачили, як ви на узліссі йшли до лісу.

- Та які свідки? – обурився хлопець. - Ти в своєму розумі? Що ти вигадуєш?

– Я? Це ти вигадуєш! Чи хочеш сказати, що моя бабуся та Івар брешуть? Ти вчора послався на те, що тобі погано, додому поїхав, а сам потім увечері повернувся і зі Сніжкою гуляв. У ліс її відвів. Тебе бачили! Чи друг не впізнав би тебе, хочеш сказати? Він, до речі, дуже обурений.

Матвій був настільки приголомшений, що навіть сів на найближчий стілець. Дочекавшись, поки дівчина замовкне, він попросив Ярославу все йому розповісти. Та знехотя повторила історію. Тяжко зітхнувши, Матвій спробував усе пояснити:

- Ярославо, я Білоснігу давно знаю. Вважай, з дитинства. І нізащо не образив би. Та й Ягинішну поважаю, як рідну бабку. Не я то був. Розумієш? Чим хочеш присягнуся, а не брешу! Підемо до Ягинішни – я їй те саме розповім. Вона брехню завжди вчує.

- А хто ж тоді Сніжку відвів? – Ярослава роздратовано закусила нижню губу і замислилася.

Якби це було в якомусь іншому місці, то жодних сумнівів – Матвій винен. Але вони зараз в Чароборі і, як показали події, тут може відбуватися що завгодно. А раптом хлопець каже правду? Білосніга не звичайна дівчина, а отже і вороги у неї можуть бути теж не прості.

- Може, він і був схожий на мене, - розвів руками Матвій. - Чи мало приїжджих з міста та околиць? Хоча на Сніжку це не схоже. З незнайомцем вона б не пішла. Слухай, коли тут така справа, давай я тобі допоможу. Не можна це все на самоплив пустити.

– У мене зачіпок більше немає, – Ярослава мало не плакала. Уся ця ситуація так розхвилювала її, що зникнення подруги здавалося дівчині дуже поганим знаком. Наче гостя не просто у знайомих затрималася, а гірше.

- Із цим нам допоможе Каштан. У нього нюх, не гірший, ніж у митних вівчарок.

Матвій повів дівчину у бік воріт, де знаходився просторий вольєр. Крізь сітку-рабицю виднівся кудлатий безпородний пес. Побачивши господаря, Каштан радісно загавкав, і його величезні вуха смішно встали сторчма.

- Якісь речі Сніжки є? – поцікавився Матвій, випускаючи пса з вольєру.

- Так, оксамитова сукня у якій вона приїхала, - кивнула дівчина, простягаючи Каштану руку для знайомства.

- Значить, їдемо до Ягинішни, беремо сукню, а з того узлісся Каштан вже слід візьме.

За півгодини Ярослава стояла на ґанку хати і запихувала в заплічник одяг Білосніги. Саме в цей момент Матвій повідомив неприємну новину –закінчився бензин. Хлопець так захопився ідеєю пошуків подруги, що зовсім забув – додому він повернувся, щоб заправити мотоцикл. Ярослава подумки прикинула майбутній шлях і засмучено зітхнула. Так весь день можна витратити на одну лише ходьбу.