Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Незабаром напруга і нерозуміння, які панували в класі, поступово минули, змінившись навіть цікавістю. Якось раптом усі почали звертати на мене свою увагу, але вже без особливої злості й роздратування. Дівчата кидали на мене заздрісні й ревні погляди. Кожна хотіла б опинитися на моєму місці, вважаючи, що в мені немає нічого, що могло б привернути увагу Джи Міна. Але жодна не виступала проти мене і не демонструвала відкрито своє невдоволення, коли зрозуміли, що між мною і Міном щось відбувається. Вони боялися Міна. Негласно я опинилася під його заступництвом і опікою.  

 До обіду всі в класі заткнулися і вже навіть не шепотілися у мене за спиною, особливо, якщо поруч був Джи Мін. Мін умів змусити замовкнути і притихнути незадоволених.  

 За межами класу було майже те саме. Я могла почути шепіт злий і заздрісний.   

- Це вона.   

- Хто вона взагалі така?   

- Ти її знаєш?   

- Що він у ній знайшов?   

- Та ні, з чого йому звертати на неї увагу?    

- Вони що, зустрічаються? Не може бути. Вона бігає за ним, як собачка.   

 Я стала знаменитістю. Мабуть, ні про кого ще не пліткували більше, ніж про мене, ну і про самого Міна. І нікого так не засуджували, як мене.  

 Але справжні неприємності ще чекали на мене попереду. Після четвертого уроку в туалеті я зіткнулася з Со Ран. Вона була не одна. У компанії двох подружок.  

 Спочатку намагалася не зважати на Со Ран, але, коли вона перегородила мені дорогу, не випустивши з туалету, зрозуміла, що дівчина вирішила зі мною поговорити.  І я навіть здогадувалася, про що.  

 Її подружки перевірили, чи є хтось, крім нас, у вбиральні. Нікого. Одна з них замкнула двері зсередини.  

 Со Ран без вступів перейшла до теми, яка її цікавила. Вона штовхнула мене до стіни, войовничо виступивши вперед. Я не очікувала, що вона штовхне мене, і трохи розгубилася. «Гарний» початок, нічого не скажеш. 

- Що в тебе з Чон Джи Міном? - запитала Со Ран холодним презирливим тоном. 

- Нічого, - відповіла я якомога спокійніше. 

- Ти дурепу-то із себе не удавай. Між вами явно щось відбувається. Уже вся школа знає. 

- Це до вас усіх не має жодного стосунку.  

- Відчепись від нього.  

- Не можу відстати від нього. Я не чіплялася до нього.  

- Чуєш, ти, гарбуз безмозкий. Думаєш, така чарівна красуня? Перестань бігати за ним. Знай своє місце, сирітка. 

- Завжди знала своє місце, - промовила з викликом, стримуючи злість і образу. 

 Я могла стерпіти образи: ніколи не вважала себе красунею. Але кидати мені в обличчя те, що в мене немає батьків, не могла дозволити. Це не те, за що можна ображати будь-кого. 

- Я не вдаю з себе казна-що. На відміну від деяких. Можу оцінити свої здібності й не намагатися підстрибнути вище за свою голову. І так, я сирота. Та багато розуму не потрібно, щоб насміхатися через це наді мною. Думаєш, якщо в тебе живі обоє батьків, ти чимось краща за мене?  

- Рот закрий! - випалила Со Ран, червоніючи від злості. 

- Та я й не хотіла розмовляти з тобою. Мені нічого було тобі сказати. 

- Як ти смієш виступати тут? Тобі не зрівнятися зі мною. Зрозуміла? Опудало безмозке. Вважаєш себе найрозумнішою? Хочеш сказати, що я вдаю з себе казна-що? 

 Со Ран схопила мене за волосся і потягнула з усієї сили на себе. Я схопила її за руку, намагаючись відчепити від себе, а іншою рукою намагалася відштовхнути нахабу. 

- Не смій липнути до Джи Міна! - кричала Со Ран. 

 Розуміючи, що волосся моє вона не відпустить, я також вільною рукою вчепилася в її густі патли. Дівчина завила від болю, намагаючись видерти пасмо мого волосся, але я штовхнула її ногою, від чого Со Ран трохи присіла. Її подружки накинулися на мене.  Я отримала кілька ударів у бік і по голові. Мені довелося випустити з рук волосся Со Ран і прикрити свою голову руками. Со Ран відпустила мене і з силою штовхнула на стіну. Я боляче вдарилася спиною і сповзла на підлогу.  

 Розуміла, що треба піднятися. Я не сподівалася, що вони не битимуть мене ногами. Та й відбиватися від них лежачи буде ой як непросто.  

 Мені потрібно встати, але не піднялася. Вхідні двері в туалет із шумом злетіли з петель. Хтось вибив їх. Я злякано підняла очі. Джи Мін підбіг до мене. Як він зрозумів, що зі мною щось відбувається? Як знайшов? Хоч він і запізнився, але я була невимовно рада бачити його.   

 Мін схилився до мене, опустившись поруч зі мною на коліна. Він розвернув моє обличчя до себе, заглядаючи мені в очі, а потім глянув на Со Ран та її подружок, які сторопівши відступили назад. Вони, злякавшись, дивилися на Міна і не знали, куди себе подіти. Розуміли, що перестаралися, але явно не очікували, що Мін з'явиться і побачить усе це.  

 Біля входу стовпилися роззяви з цікавістю заглядаючи в туалет.  

- Що ви тут влаштували? - запитав Мін, немов молотом відбиваючи залізо.  

- Я не... - почала було Со Ран тремтячим голосом.  - Вона сама винна...