Читати книгу - "Тільки на папері, Anna Vesper"

— Це абсурд! — обурено відповіла Софія.

— Звісно, абсурд, — погодився він. — Але ти знаєш, як це працює у діловому світі.

— І що тепер?

   Максим підійшов до неї ближче і обережно взяв її руки у свої.

— Нічого. Я подбаю про це, — його голос був спокійним, але впевненим.

— Але ти злишся на мене? — запитала вона, її очі наповнилися тривогою.

— Ні, — Максим подивився на неї, його погляд був м’яким. — Я злюся на людей, які не можуть тримати свої язики за зубами.

— Максиме, я ніколи не зроблю нічого, що може тебе образити, — її голос був наповнений щирістю.

— Я знаю, Софіє, — сказав він, притягуючи її до себе.

— — — — — — — — — — — —— — — — — — — — — — — — — —

   Того вечора, коли гості розійшлися, і вони залишилися наодинці, Софія тихо заговорила:

— Мені здається, що наші стосунки постійно перевіряють на міцність.

— І ми проходимо ці перевірки, — відповів Максим, ніжно торкаючись її обличчя.

— Ти впевнений?

— Упевнений. Бо, Софіє, попри все, що трапляється, я щоразу розумію одну річ — я не уявляю свого життя без тебе.