Читати книгу - "Провалля 2, Євгеній Шульженко"

​- Це знову повторюється, - Макар закричав не своїм голосом, відчуваючи, що його зараз знудить, - тікаємо звідси!

​Наскочив на Арсенія, що впав на підлогу та схопився долонями вух. Підняв жартівника, потягнувши до ліфта. Побачив на мить, що Віктор тягне Олеся. У рудого хлопця з вух текли цівки крові. «Ми всі помремо!» - промайнула страшна думка, що вмить зникла.

​Друзі відчули рух. Це була лише секунда, але багатоповерхівка на декілька сантиметрів опустилась вниз. Або провалля вирішило підійнятись на поверхню? Мороз поза шкірою пішов. Волосся одразу піднялось дибки. Серце завмерло. Макар на мить забув як потрібно дихати. Відпустив Арсеній та впав на підлогу, розставивши руки та ноги в сторони. Його трясло.

​Крики зникли. Вібрація та скрип не повертались. Це наче гикавка, що щойно закінчилась. В будь-який момент, ти чекаєш, що вона от-от повернеться. Те саме чекали від провалля. Наче мить і знову відчують рух. Рух вниз. В страшну порожнечу, що потягне будинок до самого серця планети?

​Але провалля мовчало. Тиша повернулась, окутуючи тіла людей. «Досить з вас!» - шепотіла на вуха. «Злякались?» - сміявся пил, що ліниво кружляв навколо. Макар зітхнув та заплющив очі. Відчув свій тихий плач, щопідіймався з середини. Водночас на допомогу прийшла істерика, що тихо проспівала слова знайомої пісні:

Ми вже тут бачили всіх богів,

Звертались до їхніх доньок і синів.

Танцювали з янголами на краю,

Кожен вже бачив смерть свою,

Але все одно ми в строю!