Читати книгу - "Рекурсія, Блейк Крауч"

— Що будемо казати людям? — запитує Джулія. — У мене сьогодні більше дюжини дзвінків.

— Те саме, — каже Баррі. — Думаю, поки що треба стояти на тому, що це СХП. Принаймні про нього вони щось можуть знати.

— Баррі, а може, просто розповісти людям, що з тобою сталося? — питає Джулія. — Про той дивний готель, і про крісло, і ще про те, що ти живеш ці одинадцять років уже вдруге?

Баррі пригадує застереження, дане йому в той вечір, коли він повертався у спогад про загибель Меґан.

«Нікому нічого не кажіть. Ані своїй дружині. Ані своїй дочці. Нікому».

— Те, що ми знаємо, це справжня бомба, — каже він. — Нікому нічого не треба казати. Просто спробуйте жити так, ніби нічого не сталося.

— Як? — запитує Меґан. Її ледве чути. — Я не знаю, що мені взагалі тепер думати про своє життя.

— На початках буде непросто, — каже Баррі, — але поступово ми всі втягнемося. Уже що-що, а пристосовуватися людина вміє, так?

Раптом офіціант поблизу випускає з рук тацю з напоями.

У Меґан з носа йде кров.

У Баррі в голові, десь за очима, спалахує біль. Джулія за столом навпроти явно відчуває щось подібне.

Бар замовкає, розмови вщухають — усі сидять принишклі за столами.

Тишу порушують лише музика з колонок і бубоніння телевізора.

У Меґан тремтять руки.

У Джулії теж.

І в Баррі.

На екрані телевізора над барною стійкою диктор із закривавленим обличчям дивиться в камеру і намагається добрати слів:

— Е, гм… якщо чесно, я не знаю, що сталося. Але щось точно сталося…

Далі з’являються кадри прямої трансляції, на екрані — південна околиця Центрального парку.

На Західній 59-й вулиці стоїть будівля, якої ще хвилину тому там не було.

Понад дві тисячі футів — однозначно найвища споруда в місті. Складається вона з двох башт, одна з яких стоїть на Шостій авеню, а друга — на Сьомій. Вгорі вони з’єднані, нагадуючи видовжену перевернену літеру U.

Меґан видає щось схоже на собаче скиглення.

Баррі хапає пальто і виходить з кабінки.

— Куди це ти? — питає Джулія.

— Ходімо всі разом.

Вони проходять крізь принишклий ресторан, виходять надвір і сідають у поліційну машину Баррі. Він вмикає сирену і спрямовує автівку на північ, до Бродвею, тоді на Сьому авеню. Доїхавши до Західної 53-ї, вони застрягають у безнадійному заторі.

Люди виходять з машин.

Вони теж виходять і вливаються в натовп.

Через кілька кварталів вони нарешті зупиняються посеред вулиці, щоб узріти це навіч. Тисячі ньюйорківців стоять навколо них, позадиравши голови, багато хто фотографує та знімає на відео це свіже поповнення архітектурного мангеттенського фонду — U-подібний хмарочос на південній околиці Центрального парку.

— Але ж недавно його тут не було, правда? — каже Меґан.

— Ага, — киває Баррі, — не було. Але водночас…

— Він тут уже багато років, — підсумовує Джулія.

Вони стоять і дивляться на це архітектурне диво з назвою Біг-Бенд[36], і несподівано Баррі спадає на думку, що досі мало хто зважав на СХП, поки ішлося про поодинокі випадки зіпсованих життів чужих людей.

Але така подія вплине на всіх мешканців Нью-Йорка та на багатьох за межами міста.

Така подія змінить геть усе.

Скло і сталь західної башти будівлі відбивають прощальні промені вечірнього сонця, і Баррі наповнюють спогади про життя в місті з цією будівлею.

— Я була там нагорі, — каже Меґан, і по щоках її біжать сльози.

Це правда.

— З тобою, та’. То була найсмачніша вечеря в моєму житті.

Коли вона здобула ступінь бакалавра в соціальній галузі, Баррі повів її на вечерю в «Дугу» — ресторан на вершечку хмарочоса, з якого відкривався фантастичний краєвид на парк. Та вабив їх не тільки краєвид: Меґан обожнювала страви Джозефа Гарта — шеф-кухаря цього ресторану. Баррі чудово пам’ятає, як вони підіймалися ліфтом: той рухався спочатку прямовисно, дійшовши до згину — під кутом сорок п’ять градусів, поступово вирівнюючись, а у верхній точці вже горизонтально.

Що довше Баррі дивиться на хмарочос, то більше той здається йому частиною цієї дійсності.

Його дійсності.

Незалежно від того, який сенс вкладати в це слово.

— Та’?

— Що? — Серце Баррі шалено калатає, йому стає зле.

— Ця мить — вона по-справжньому?

Баррі переводить погляд на дочку.

— Не знаю.

* * *

За дві години Баррі заходить до дешевого бару в Пекельній Кухні, неподалік від дому Ґвен, і видирається на табурет поруч із нею.

— Ти в нормі? — цікавиться Ґвен.

— А хто зараз у нормі?

— Сьогодні вранці не могла до тебе додзвонитися. Я прокидаюся, а в голові в мене — альтернативна історія нашої дружби. В якій п’ятнадцятирічну Меґан збила машина. Вона жива-здорова, так?

— Я щойно з нею бачився.

— І як вона?

— Чесно? Не знаю. Вночі вона згадала власну смерть.

— Як таке може бути?

Він дожидає, коли їм принесуть випивку, тоді розповідає Ґвен усе, включно з тими неймовірними подіями, які він пережив у кріслі.

— Ти повернувся у спогад? — шепоче Ґвен, впритул нахиляючись до нього.

Хай би яким шампунем Ґвен користувалася, від неї пахне бурбоном «Дика індичка» та порохом. «Невже вона прийшла сюди зі стрільбища», — дивується Баррі. О, коли Ґвен на стрільбищі, там є на що глянути. Ніхто не стріляє так, як вона.

— Так, і тоді я став у ньому жити, але цього разу Меґан жива. Аж донині.

— Ти думаєш, що звідси ростуть ноги в СХП? — запитує Ґвен. — Зміна спогадів заради зміни реальності?

— Я це знаю напевне.

У приглушеному телевізорі над стійкою Баррі бачить фото людини, яку звідкись знає. Попервах він не може пригадати, хто це.

Тоді Баррі читає екранні субтитри.

«ЗНАНИЙ АРХІТЕКТОР АМОР ТОУЛЗ, АВТОР БІГ-БЕНДУ, БУВ ЗНАЙДЕНИЙ МЕРТВИМ У СЕБЕ ВДОМА ГОДИНУ ТОМУ, КОЛИ…»

— Цей Біг-Бенд — він також виник через крісло? — запитує Ґвен.

— Так. Коли я опинився в тому дивному готелі, там сидів один літній добродій. Гадаю, то були його останні години. Я чув, як той чоловік казав, що він архітектор і що, коли повернеться назад у спогад, то займеться створенням будівлі, від якої колись відмовився, а потім гірко шкодував. Він був записаний у крісло на сьогодні, і ось тоді реальність помінялася для нас усіх. Маю підозру, його впорали за порушення правил.

— Яких правил?

— Мене, наприклад, попередили, що я можу тільки краще прожити своє життя. І щоб ніяких ігор із системою. Жодних серйозних змін.

— А ти знаєш, навіщо він дозволяє людям підправити свої життя? Той тип, який створив крісло.

Баррі одним махом допиває своє пиво.

— Не