Читати книгу - "Вихованню (не) підлягає, Ольга Іваненко"

Я не знала, як краще вчинити. Звичайно, мені хотілося скоріше до нього донести несподівану новину. Але я не могла відмовити собі в такому задоволенні, на яке давно чекала, особливо коли залишалася в кімнаті одна.

Я підштовхнула чоловіка ближче до ліжка і потяглася до його штанів.

І знову повторилася ніч, що подарувала мені несподіваний сюрприз, який ще мала носити в собі довгий час.

Мій містер Невідомість задоволено розвалився в ліжку і подивився на мене втомленим поглядом.

- Як би хотілося ніколи більше не розлучатися, - він потягнувся до мене і ніжно поцілував брову. – Мені досі не віриться, що Ви дозволили наблизитись до себе.

- Захоплююсь Вашими промовами, - я дотягнулася до його грудей і провела по ній своєю долонею. – Я ніколи не бачила більш галантного та уважного залицяльника. Ви змушуєте бути мене ніжним кошеням у Ваших долонях. Отже, пощастило не лише Вам. Але, все ж таки, наближається час, коли мені доведеться Вам дещо розповісти.

- Я весь в увазі, - чоловік трохи посміхнувся і подивився на мене з деяким юнацьким інтересом. - Можете казати все, що вважаєте за потрібне. Я вислухаю вас.

- Не знаю, з чого почати, - я зніяковіла, і сіла в ліжку, від чого плед зісковзнув з мого голого тіла.

Я сиділа перед ним з неприкритою красою і з сумнівом розглядала його міцні руки й накачений торс, на якому безглуздо висіла краватка, не зачеплена мною в пориві пристрасті. Мені було страшно, адже ми так мало були знайомі. І я не уявляла, як він поведеться в цій ситуації.

- Думаю, Ви вже почали, - він усміхнувся. - Отже, Вам просто варто продовжити.

- Почали ми разом, - зітхнула я і піднялася з ліжка, не соромлячись ходити при ньому без одягу.

Я нахилилася до нижньої скриньки комода під захоплений стогін мого гостя, мабуть, йому сподобалися види, що відкрилися. Але мені не було до них. Я дістала подарунок містера Вайса і виклала його на ліжку.

- Що це? - чоловік сів у ліжку і придивився до речей.

– Подарунок від тутешнього медика, – сказала я, як було. – Він діагностував мені особливе становище за два тижні після Вашого візиту востаннє.

- Це як? - в очах мого гостя з'явився неприхований жах.

Він дивився на в'язаний конверт і мене з такою панікою. Що, здавалося, ще трохи, і він вистрибне у вікно, не замислюючись.

- Це точно? – через час спитав він і обережно торкнувся речей, наче вони могли бути заразними.

- Найімовірніше, - бачачи настрій мого партнера, мій настрій помітно погіршився.

І та радість, пов'язана з його появою, кудись зникла. Я присіла біля нього і подивилася прямо на ці бездонні чорні очі.

- Я не була готова до цього, - зізналася я. – Але вже пізно щось змінювати. Хоча, я не уявляю, як житиму далі.

- Я теж, - мій гість зараз був більш схожий на невпевненого хлопчика, ніж на міцного чоловіка.

Він зрідка поглядав з жахом на мене. І продовжував м'яти кут конверта.

І я дивилася на нього зі збентеженням і якимось недоречним почуттям провини. Хоча обидва винні у тому, що трапилося.

- Якщо Ви не готові, я не вмовлятиму Вас, - сказала я. – Не розцінюйте цю новину як спробу утримати Вас. Скоріше, мені просто треба було виговоритися, адже ніхто не знає про це, крім містера Вайса.

- До чого Ви хилите? - мій гість підійшов до мене, й обійняв мене. – Ваше становище ніяк не вплине на наші відносини. Я мав на увазі, що я не збираюся залишати Вас одну через це. Звичайно, це зарано. І можливо не вчасно. Але не думайте, що я кину вас. Це не в моїх звичках.

- Хотілося б вірити, - я сперлася на його торс. – Ви вирушили у невідомому напрямку без попередження. Аж раптом так буде знову.

- Я не можу обіцяти Вам бути з Вами весь час поруч, - неохоче зізнався мій гість. – Але я буду відсутній заради нас обох. Мені доведеться вирішити багато справ. Але я не кину Вас. Просто повірте.

Я з сумнівом подивилася на нього, відчуваючи, що то наша остання ніч. І стало так шкода себе. Така молода. У невідомому світі, де в мене не було свого житла та нормальної роботи, я збиралася народжувати свого первістка.

Від безпорадності з очей покотилися сльози. А батько моєї дитини з переляком дивився на мене і відсторонено гладив по голові, нічого не кажучи.

Так ми й заснули на дитячих речах упоперек ліжка.