Читати книгу - "В обмін на кохання, Солен Ніра"

— Я слухаю, — спокійно сказав він, як завжди. Можливо, він був роботом. Дуже красивим роботом.

Я сіла навпроти.

— Я не можу вийти за тебе.

— Трохи запізно, — відповів він, відклавши ручку. — Весільний торт уже в дорозі.

— Я серйозно, — прошепотіла я. — У справжньої Селести були статки, ім’я, вплив. А в мене… максимум — рецепт вареників і кредит в аптеці.

— Я знаю.

— Ти завжди все знаєш. Це навіть трохи дратує.

— Але ти забула одну деталь.

— Яка?

— Я не одружуюсь на Селесті. Я одружуюсь на тобі.

— Але весь світ думає, що я — вона!

— Світ подумає, що ми взяли нетрадиційне весілля. З поворотом.

Я вже хотіла відповісти щось ще більш драматичне, коли раптом…

— Лукос? — пролунав знайомий голос. — Вибач, я не хотіла… ой.

Це була Софі.

Вона стояла в дверях, як сюжетний поворот у серіалі: зненацька, непрошена і з відчуттям катастрофи.

— Я просто… — почала вона, кидаючи погляд то на мене, то на Лукоса. — Вам заважаю?

— Так, — хором відповіли ми з Лукосом.

— Ага, — кивнула вона, стискаючи губи. — Цікаво. Дуже цікаво.

І пішла.

— Вона щось знає, — прошепотіла я.

— Вона щось завжди знає, — зітхнув Лукос. — Але вона ніколи не скаже прямо. Це суперсила Софі.

— Ну що ж, — я підвелась, — якщо ми вже приречені на цю мильну оперу, то давай хоча б виграємо «Еммі».

— Якщо виграємо — ти тримаєш промову, — сказав Лукос, посміхаючись.

І вперше я подумала, що можливо… можливо… навіть якщо вся ця історія — фікція, я в ній почуваюся як удома.