Читати книгу - "Ілон Маск"

та Пеппер Поттс. Якщо Маск якогось дня працював двадцять годин, стільки ж працювала і Браун. Протягом років вона приносила Маскові їжу, керувала розкладом його зустрічей, виділяла в розкладі час для його дітей, вибирала йому одяг, працювала з запитами від медій, а коли це було потрібно, висмикувала Маска з зустрічей, щоб тримати його у графіку. Вона була єдиним мостом між Маском і всіма його зацікавленнями, а також неоціненним ресурсом для працівників компанії.

Браун відіграла ключову роль у ранні дні виникнення культури SpaceX. Вона звертала увагу на маленькі деталі на кшталт офісних червоних урн для сміття, схожих на космічні кораблі, і допомагала підтримувати бадьору атмосферу в офісі. Коли йшлося про питання, що стосувалися безпосередньо Маска, Браун надягала свій незворушний вираз обличчя і серйознішала. Решту часу вона зазвичай завжди усміхалася теплою, широкою усмішкою і випромінювала шарм, який обеззброював. «Вона завжди була така: "О, друже! Як твої справи, дорогий?" » — згадує механік, який працював у SpaceX. Браун збирала дивні імейли, які приходили Маску, і розсилала їх під заголовком «Дивак тижня», щоб розсмішити людей. Одним із найкращих експонатів цієї серії був ескіз місяцехода, намальований олівцем, із червоною плямою посередині сторінки. Людина, яка надіслала цього листа, обвела колом пляму на власному малюнку і дописала поруч: «Що це? Кров?» В інших листах були проекти вічного двигуна і пропозиції створення гігантського надувного кролика, яким можна було би затикати прориви нафтових родовищ. Певний час обов'язки Браун додатково поширювалися також на ведення бухгалтерії SpaceX та керування бізнес-процесами за відсутності Маска. «Вона, у принципі, усім заправляла, — розповідає вищезгаданий механік. — Вона казала: "Ілон хотів би саме цього"».

Утім, її найбільшим талантом, можливо, була здатність відчувати душевний стан Маска. І у SpaceX, і у Tesla Браун розташовувала свій стіл на кілька метрів попереду Маскового стола, і таким чином, щоб поговорити з ним, треба було пройти повз неї. Якщо комусь потрібний був дозвіл на закупівлю чогось недешевого, вони на хвильку зупинялися перед Браун і чекали або кивка, що означало, що можна йти розмовляти з Маском, або похитування головою, що означало — йди геть, бо у Маска поганий день. Ця система кивків і похитувань набувала особливого значення під час періодів проблем у Масковому романтичному житті, коли він був на нервах частіше, ніж зазвичай.

Рядовими інженерами у SpaceX були, як правило, молоді чоловіки, націлені працювати на максимальні досягнення. Маск особисто звертався до аерокосмічних факультетів найкращих вишів і цікавився студентами, які випускалися з найкращими оцінками. Для нього не було незвичним просто дзвонити студентам до гуртожитку та вербувати їх телефоном. «Я подумав, що це телефонний розіграш, - розповідає Майкл Колонно, який вчився у Стенфорді, коли Маск зв'язався з ним. - Я навіть на секунду не повірив, що він власник ракетної компанії». Але щойно студенти мали шанс пошукати, хто такий Маск, в інтернеті, залучити їх до роботи у SpaceX було легко. Уперше за роки, якщо не за десятиліття, молоді ентузіасти аеронавтики, які прагнули досліджувати космос, мали можливість приєднатися до справді цікавої компанії, де вони мали можливість узяти участь у розробці ракети або навіть стати астронавтом, і для цього не треба було йти на роботу до бюрократичного державного підрядника. Із поширенням інформації про амбіції SpaceX найкращі інженери з Boeing, Lockheed Martin і Orbital Sciences, які були не проти ризикнути, теж почали злітатися до стартапу.

У перший рік існування SpaceX до компанії щотижня приєднувався один або двоє нових працівників. Кевин Броґан, працівник № 23, прийшов з TRW, де він звик до того, що різноманітні внутрішні інструкції перешкоджали йому виконувати роботу. «Я називав це заміським клубом, — каже він. — Ніхто нічого не робив». Броґан прийшов на роботу у SpaceX відразу наступного дня після співбесіди, і йому сказали піти і пошукати десь в офісі комп'ютер, який можна було використовувати. «Це було, типу, піди до Fry's і купи все, що тобі потрібно, а потім піди до Staples і купи собі стілець»[26], — розповідає Броґан. Він одразу з головою поринув у роботу і працював по дванадцять годин поспіль, їхав додому, спав десять годин і знову повертався на завод. «Я був виснажений і психологічно не дуже у формі, — каже він. — Але потім мені надзвичайно сподобалось, і я на це підсів».

Одним із перших проектів, за які взялася SpaceX, було створення газового генератора — машини, трохи схожої на маленький ракетний двигун, яка продукувала гарячий газ. Мюллер, Базза і ще кілька молодих інженерів зібрали генератор у Лос-Анджелесі, закинули його на вантажівку і поїхали до містечка Мохаве, Каліфорнія, щоб випробувати його. Невелике місто у пустелі десь за сто п’ятдесят кілометрів від Лос-Анджелеса, Мохаве стало вузлом для аерокосмічних компаній на кшталт Scales Composites і XCOR. Багато аерокосмічних проектів мали свою базу в аеропорту Мохаве, де компанії облаштовували майстерні та запускали найрізноманітніші новітні літаки та ракети. Команда SpaceX добре вписалася у це середовище і позичила у XCOR тестовий стенд, який за розміром якраз пасував для того, щоб розмістити на ньому газовий генератор. Перший запуск-прогін відбувся об одинадцятій ранку та тривав дев'яносто секунд. Газовий генератор спрацював, але випустив густу чорну димову хмару, яка у цей безвітряний день зупинилася просто над вежею аеропорту. Менеджер аеропорту вийшов на тестовий майданчик і накинувся на Мюллера та Баззу. Представник аеропорту та декілька людей із XCOR, які допомагали інженерам SpaceX, закликали їх не поспішати та почекати з черговим тестом до наступного дня. Замість цього Базза як сильний лідер, завжди готовий продемонструвати невтомну робочу етику SpaceX, організував пару вантажівок, які привезли ще палива, забалакав менеджера аеропорту і підготував тестовий стенд до наступного запуску. У наступні дні інженери SpaceX відпрацювали процедуру, яка дала їм змогу проводити декілька тестів на день — чого в цьому аеропорті ще ніколи не бачили, — і налаштували газовий генератор під свої потреби лише за два тижні роботи.

Вони здійснили ще декілька поїздок до Мохаве та деяких інших місць, серед яких був тестовий стенд на авіабазі Едвардс і ще один стенд у штаті Міссісіпі. Під час цього ракетного туру країною інженери SpaceX натрапили на тестовий майданчик площею 120 га у Макґрегорі, невеличкому місті приблизно у центрі штату Техас. Їм це місце дуже сподобалося, і вони переконали Маска його купити. На цій землі у минулі роки тестував ракети військовий флот, а також Ендрю Біл,