Читати книгу - "Ілон Маск"

коли його аерокосмічна компанія ще не припинила існування. «Коли Біл побачив, що на розробку ракети, яка зможе виводити на орбіту великі супутники, піде 300 мільйонів доларів, він зупинив проект, але після нього залишилося багато корисної інфраструктури, яка могла згодитися і SpaceX, включаючи бетонну триногу заввишки у три поверхи, опори якої були завтовшки як стовбури секвой», — написав журналіст Майкл Белфйоре у «Ракетниках», книжці, в якій задокументовано виникнення і зростання декількох приватних космічних компаній.

Джеремі Голлмен був одним із молодих інженерів, які невдовзі переїхали до Техасу і почали працювати над підлаштуванням тестового майданчика до потреб SpaceX. Голлмен є чудовим прикладом того, якого типу людей шукав Маск: він отримав диплом із аерокосмічної інженерії від Університету штату Айова і ступінь магістра — інженера космічної техніки від Університету Південної Каліфорнії. Кілька років він пропрацював у Boeing інженером-тестувальником, випробовуючи реактивні двигуни, ракети і космічні апарати[27].

Досвід перебування у Boeing залишив у Голлмена не надто хороші враження від великої аерокосмічної індустрії. Його перший день на тій роботі збігся з завершенням злиття Boeing з McDonnell Douglas. Створений таким чином гігантський державний підрядник влаштував пікнік для піднесення духу працівників, але навіть така проста річ, як пікнік, вийшла не до пуття. «Голова одного з підрозділів виголосив промову про те, що ми тепер одна компанія з єдиною візією, а потім додав, що компанія мусить дотримуватися режиму економії, — розповів Голлмен. — Він попросив, щоб усі обмежилися одним шматком курятини». В інших речах було не краще. Кожний проект у Boeing виглядав великим, неповоротким і занадто витратним. Тож коли на горизонті виринув Маск, пропагуючи радикальні зміни, Голлмен клюнув. «Я подумав, що таку можливість я пропустити не можу», — сказав він. Голлмену було двадцять три роки, він був молодий, неодружений і заради роботи у SpaceX готовий відмовитися від будь-яких натяків на якесь життя поза роботою. Він став Мюллеровим заступником.

Мюллер розробив кілька тривимірних комп'ютерних моделей двох двигунів, які він хотів збудувати. Merlin мав бути двигуном для першого ступеня Falcon 1, який мав підняти ракету з землі, а Kestrel мав бути меншим двигуном, який штовхав би верхній другий ступінь і скеровував би його у космосі. Разом Голлмен і Мюллер визначили, які частини двигуна SpaceX збудує на своєму заводі, а які частини спробує купити. У пошуку частин, які слід було купити, Голлмен вирушив до різноманітних фірм, що продавали машинерію, і почав збирати пропозиції стосовно цін та термінів постачання. Дуже часто виробники казали Голлмену, що терміни, яких вимагала SpaceX, були справжнім божевіллям. Інші намагалися підлаштуватися під клієнта та, наприклад, перелаштувати вже наявний продукт під потреби SpaceX замість того, щоб будувати щось із нуля. Голлмен також виявив, що багато чого можна було отримати, якщо подивитися на справи творчо. Наприклад, він з'ясував, що якщо замінити ущільнювачі на звичайних клапанах, що використовуються на авто мийках, ці клапани могли згодитися і для використання з ракетним паливом.

Після того, як SpaceX завершила роботу над своїм першим двигуном на заводі у Каліфорнії, Голлмен завантажив його разом із купою іншого обладнання на платформу. Платформу він причепив до білого Hummer H2 і повіз тисячу вісімсот кілограмів устаткування[28] автомагістраллю Interstate 10 від Лос-Анджелеса до Техасу, а там до тестового майданчика. Прибуття двигуна до Техасу поклало початок одній зі славетних вправ зі зміцнення командних стосунків у історії SpaceX. Змушена миритися з гримучими зміями, вогняними мурахами, ізоляцією та палючою спекою, група під керівництвом Баззи і Мюллера почала процес дослідження всіх тонкощів роботи двигунів. Це була важка праця, позначена постійними вибухами — або тим, що інженери називають «швидким незапланованим демонтажем», — яка мала показати, чи купка інженерів справді може дорівнятися до потуги та майстерності держав. Працівники SpaceX влаштували належну посвяту майданчика, розпивши 1200-доларову пляшку коньяку Rémy Martin із паперових стаканчиків і успішно пройшовши тест на тверезість під час поїздки «Хаммером» назад до квартир, що їх винаймала компанія. 3 того часу дорога з Каліфорнії до тестового майданчика отримала назву «Техаського перегону худоби». Інженери SpaceX працювали десять днів поспіль, поверталися до Каліфорнії на кілька днів і потім вирушали назад. Щоб полегшити тягар подорожей, Маск іноді давав їм використовувати свій приватний літак. «У ньому поміщалося шестеро людей, — розповідає Мюллер. — ну, або семеро, якщо хтось сидів у туалеті, а це траплялося регулярно».

Хоча від флоту та Біла залишилося якесь тестувальне обладнання, велику кількість спеціального устаткування SpaceX мусила побудувати сама. Однією з найбільших конструкцій був горизонтальний тестовий стенд довжиною близько 9 метрів і шириною та висотою по 5 метрів. Його доповнював вертикальний тестовий стенд заввишки з двоповерховий будинок. Коли необхідно було запалити двигун, його прикріплювали до одного з тестових стендів, устатковували сенсорами, які мали збирати дані, та моніторили за допомогою декількох камер. Інженери ховалися у бункері, захищеному з одного боку земляним насипом. Якщо щось ішло не так, вони дивилися на трансляцію веб-камер або повільно піднімали один з люків бункера і прислухалися, намагаючись почути щось, що ідентифікувало проблему. Мешканці містечка рідко скаржилися на шум, хоча тварини на найближчих фермах, схоже, були не у захваті. «Корови мають цей природний захисний механізм — коли вони збираються і починають бігати колом, — розповідає Голлмен. — Кожного разу, як ми запалювали двигун, корови розбігалися, а потім утворювали це коло, заганяючи молодняк усередину. Ми встановили спеціальну камеру, крізь яку стежили за коровами».

І Kestrel, і Merlin мали свої проблеми, і почергова робота з ними надавала цим інженерним вправам певної різноманітності. «Ми ганяли Merlin, поки вистачало техзасобів або доки ми не робили щось не так, — розповідає Мюллер. — Тоді ми запускали Kestrel — тож ніколи не бувало такого, щоб нам не було що робити”. Місяцями інженери SpaseX з’являлися на майданчику о восьмій ранку і проводили дванадцять годин за роботою над двигунами, а потім вирушали до місцевого «Outback Steakhouse»[29] вечеряти. Мюллеру особливо добре вдавалося при перегляді тестових даних помічати місця, де у двигуні або надмірно підвищувалася, або падала температура, або була якась інша аномалія. Він дзвонив до Каліфорнії та давав вказівки щодо змін у залізі, і інженери переробляли частини і відсилали їх до Техасу. Часто ті, хто працював у Техасі, модифікували частини самостійно на верстаті, який привіз Мюллер. «Kestrel спочатку поводився препогано, і я справді надзвичайно пишаюся тим, що зміг довести двигун, який працював так жахливо,