Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

і буремний дух. Від матері Джордж узяв жовтуватий колір шкіри і прекрасні темні очі. Тож із такими природними даними йому досить було трохи підфарбувати волосся та шкіру обличчя, — і ось уже ніхто не сумнівається, що він справжнісінький іспанець. А від народження витончені манери і струнка постава допомогли йому майстерно грати роль джентльмена, який подорожує у супроводі слуги.

Містер Уїлсон був людиною доброю, але обережною і абсолютно не схильною до ризику. Мабуть, саме про такого пана сказав Джон Бен’ян: «Він у повному сум’ятті думок і духу». Фабрикант міряв кроками кімнату, роздвоєний щирим бажанням допомогти Джорджеві і панічним страхом переступити закон. Він озвучив свої думки:

— Отже, Джордже, ти втік — розумієш? — утік від свого господаря. Законного! Тут нема нічого дивного. Однак, Джордже, я маю тобі сказати, що мене засмутив твій вчинок… Так, засмутив!

— Що саме, сер? — спокійно запитав його Джордж.

— Як-от те, що ти порушуєш закон своєї батьківщини!

— Ага! Моєї батьківщини! — палко повторив молодик. — Могила мені стане батьківщиною! От тільки б скоріше у неї лягти!

— Джордже, що ти таке кажеш?! Гріх навіть думати так… Твій господар жорстокий, це правда, і чинив з тобою несправедливо, огидно! Та хіба ти забув, що янгол Божий наказав Агарі вертатися до своєї пані і слухатися її, і що апостол Павло повернув Онисима його власнику?

— Містере Уїлсон! І не нагадуйте мені про Біблію! — вигукнув Джордж, гнівно блимнувши очима. — Прошу вас, не нагадуйте! Моя дружина — справжня християнка, і я також прийду до церкви, щойно випаде нагода… Але керуватися біблійними прикладами проти людини, яка опинилася у такому скрутному становищі, як оце зараз я, — все одно, що нацьковувати її проти християнства. Нехай всемогутній Бог вислухає мене, а тоді скаже свою думку, правильно я вчинив, чи ні, домагаючись свободи!

— Твої почуття зрозумілі, Джордже, — сказав добрий містер Уїлсон, голосно висякавшись. — Цілком зрозумілі… Та я вважаю своїм обов’язком застерегти тебе: не піддавайся їм! Так, мені тебе дуже шкода… Але ж сказано в апостола: «Кожен нехай залишається на тому місці, на яке поставив його Господь». Треба покірно приймати все, що посилає нам Боже провидіння.

Молодий мужчина слухав ці повчання з високо піднятою головою, схрестивши руки на могутніх грудях й гірко усміхаючись.

— Містере Уїлсон, уявімо, наприклад, що індіанці захоплять вас у полон, розлучать із дітьми, дружиною і змусять махати мотикою на їхній землі до кінця ваших днів. Ви вважатимете своїм обов’язком коритися такому повороту долі? Та ви галопом помчите від них на першому ж коні, який вам трапиться, і скажете, що сам Бог послав вам цього коня. Чи, може, не так?

Панок слухав його, вирячивши очі, бо зовсім не вмів сперечатися. Проте цього разу він переплюнув досвідчених сперечальників тим, що мудро вирішив промовчати, коли людина говорить щиру правду і опонувати йому нічим. Натомість він повернувся до своїх попередніх вмовлянь, нервово погладжуючи парасолю і розправляючи на ній кожну складочку.

— Ти добре знаєш, Джордже, що я дружньо до тебе ставлюся. Все, що я кажу, — для твого ж добре. Я впевнений, що ти наражаєшся на смертельну небезпеку. Втекти тобі навряд чи вдасться. А якщо тебе впіймають?! Над тобою знущатимуться, поб’ють до втрати свідомості і… продадуть на Південь.

— Містере Уїлсон, я все це розумію і ризикую свідомо, — серйозно відповів Джордж. — Так, ризик страшний, але… — він відхилив плаща: за поясом стирчали два револьвера і мисливський ніж. — Бачите? Я готовий до всього. На Південь вони мене не продадуть, дзуськи! Якщо дійде до цього, я вкорочу собі віку, і шість власних футів кентуккійської землі мені забезпечено.

— Побійся Бога, Джордже! Я просто розгублений. Невже ти так легко порушиш закони своєї батьківщини?

— Та що ви знову про мою батьківщину, містере Уїлсон! Батьківщина є у вас, у інших вільних людей, а у тих, хто народжений рабом, як я, її немає. На які закони я можу покластися? Їх створювали без нашої участі, тож нас вони не стосуються. Нас ніхто не запитував, чи згодні ми з ними. Ці закони вигадано для того, щоб нас пригнічувати, щоб утвердити наше безправ’я, тільки й всього. Я чув, які промови виголошують у День прийняття Декларації незалежності США. Щороку 14 липня нам кажуть, буцімто уряд має законну владу над нами. Мимоволі задумаєшся над тими словами — і уже напрошується висновок… Який?

Голова містера Уїлсона йшла обертом, він заблукав у трьох соснах: так, йому було шкода молодого, розумного мулата, він навіть розумів почуття того, проте вважав своїм обов’язком раз у раз наставляти його на «праведну дорогу».

— Це погано, Джордже. Те, що ти кажеш, неправильно. Прислухайся до моєї дружньої поради: облиш бунтарські думки! Людині у твоєму становищі не слід дозволяти собі такого вільнодумства! — містер Уїлсон сів за стіл і, вкрай розчулившись, почав смоктати ручку парасолі.

— Містере Уїлсон! — мовив Джордж, сідаючи просто навпроти нього, — Подивіться на мене. Ось я сиджу поряд з вами за одним столом, така ж людина, як і ви. Подивіться на моє обличчя, на мої руки, на моє тіло. — Молодий мулат гордо випростався на цих словах. — Чим я гірший за інших? А тепер вислухайте мене, містере Уїлсон. Мій батько — один із кентуккійських джентльменів, але він не вважав за потрібне розпорядитися, щоб після його смерті мене не продали разом із собаками та кіньми, аби перекрити борги, у яких він загрузнув за життя. Я бачив, як мою матір і шістьох сестер та братів продали з молотка на аукціоні. Їх розпродали у мами на очах, одного за другим, усіх у різні руки. Я був наймолодшим. Вона кидалася у ноги моєму нинішньому господареві, благала купити нас обох, щоб не розлучали її бодай з останньою дитиною, а він за це копнув її важким чоботом. Я бачив це, я чув її ридання, коли він прив’язав мене до сідла і повіз до свого маєтку.

— А що було потім?

— Потім… Потім він перекупив у когось одну з моїх сестер. Вона була скромною, хорошою дівчинкою. Християнка душею, а тілом — красуня, як наша мама. Спершу я тішився, що хоч одна рідна людина буде коло мене. Але радість моя була короткою… Сер! Одного разу її покарали батогами. І за що?! За те, що вона хотіла жити як справжня християнка, а наші закони цього невільникам не дозволяють. Я стояв за дверима і все чув. Я майже відчував кожен удар нагайки на своєму тілі, мені здавалося, що він шмагає моє серце, що це