Читати книгу - "Готель між двох світів"

згодом до Сполучених Штатів, де продовжили свої дослідження. Гальбан і Коварський брали участь у проекті «Мангеттен». ">[8]. Це цілком їхнє дітище! Вони отримали патент іще в 1939 році! Проте після бійні в Хіросімі та Нагасакі французи не квапляться заявляти права на бомбу.

Волоцюга (стривожено). То ви раді чи ні?

Айнштайн (з гіркотою). Еге ж, зараз лусну від радощів…

Волоцюга. Себто?

Зненацька Айнштайн гикає, його нудить, він хитається, намагаючись на щось опертися. Волоцюга кидається до нього, щоби підтримати.

Айнштайн. О, даруйте… У вас немає води? Якщо я вчасно не прийму ліків…

Волоцюга. А з пивом вашу пігулку ковтати можна?

Айнштайн. Авжеж.

Запиває пігулку пивом і, розслабившись, зітхає.

Волоцюга. Проблеми зі шлунком? О, мені це добре відомо… У мене теж багате внутрішнє життя.

Обмінюються усмішками.

Волоцюга. Ну? То чому ви так радієте? Зізнавайтесь!

Айнштайн (загадково посміхається). Скоро взагалі не буде ніяких війн.

Волоцюга, не зрозумівши іронії, розуміє слова Айнштайна у прямому сенсі.

Волоцюга. О, це чудово! І коли саме?

Айнштайн. Після Четвертої світової війни.

Волоцюга. І чому ж, дозвольте вас запитати?

Айнштайн. Бо людей не залишиться. І все через бомбу В.

Волоцюга. Бомба В? Що це таке?

Айнштайн. Коли вона вибухне, не залишиться нікого, хто міг би поховати загиблих. Бомби А, себто атомні бомби, скинуті на Хіросіму і Нагасакі — цнотливі монашки порівняно з бомбою В, зробленою на основі водню.

Волоцюга. Спаси і помилуй…

Айнштайн. Хто вас спасатиме, Бог? Цікаво, куди він повіявся — у лабораторіях він явно буває нечасто. (Після паузи.) Що ж, тепер люди здатні знищити будь-яку форму життя.

Волоцюга підводиться і кидається на Айнштайна із запалом, якого раніше собі не дозволяв.

Волоцюга. Вам не соромно?!

Айнштайн. Даруйте, за що?

Волоцюга. Вам не соромно бути вченим? Не соромно озброювати негідників? Не соромно робити вбивць майстернішими? Що там ті війни — люди завжди чубилися! Але завдяки вам справа повертається на інше! О, дякую, пане! Тепер ми здатні вбити максимум людей за мінімум часу. Тепер ми спроможні на п’ятизіркове вбивство! Яка дивовижа! Яке досягнення!

Айнштайн. Слухайте, не перебільшуйте!

Волоцюга. Клятий прогрес! Який же я дурний! Гадав, що наука — це вершина цивілізації… Еге ж, завдяки науці цивілізація справді просувається — але у напрямку варварства. Мені душе шкода, пане Айнштайне, проте все те, що ви втілюєте — освіченість і знання — завело нас на хибну стежку. Усі наші блискучі культури — заради чого?! Заради світових війн, концентраційних таборів, бомб А і бомб В? Заради апокаліпсису?! Єдине, що вам поталанило змайструвати — це смерть!

Айнштайн. Але…

Волоцюга. Мені страшно!

Він знову підхоплюється, хапає свою торбину та йде геть.

Айнштайн. Заждіть! Вислухайте мене.

Волоцюга. Ні. Мені лячно, розумієте? Бачите — сироти? З мене вже ллється холодний піт! Мене за живіт хапає — мов хтось усередині грає на кастаньєтах! Розумієте? Планеті видовбали труну! Людство збожеволіло. Усе — шкереберть! Сьогоднішній день мене лякає. А завтрашнього я остерігаюся. Щодо післязавтра, то, боюся, його вже не буде. Коли зустрічаю мерзотника — я тремчу. Коли ж мені трапляється геній — я нашорошуюсь. Не знаю, кого варто боятися більше — генія чи мерзотника.

І він вибігає, залишаючи збентеженого Айнштайна самого.

Старий хоче зупинити Волоцюгу, проте, щойно підвівшись, зойкає від болю й поточується.

За якусь мить Волоцюга повертається — він бачив, як його друг упав.

Волоцюга. Пане Айнштайне… гей, пане Айнштайне…

Заходить О’Ніл. Він стурбовано спостерігає за ними. Помітивши О’Ніла, Волоцюга тикає в нього пальцем.

Волоцюга. Гей ти, щуре! Чого стовбичиш? За лікарем, швидко!

О’Ніл підходить і бачить, що Айнштайнові справді зле.

О’Ніл. Говоріть із ним! Не дайте йому сконати! А я піду по допомогу.

Він вибігає.

Волоцюга, поклавши вченого собі на коліна, дає йому легких ляпасів — і, зрештою, Айнштайн приходить до тями.

Волоцюга. Нарешті… Докторе Айнштайне… Гаразд… Послухайте мене… Зараз прибуде «швидка», лікарі. Чуєте… слухайте мене. (Намагається знайти тему, яка могла би привернути увагу Айнштайна.) Мене завжди цікавило — чи любите ви Америку?

Знесилений Айнштайн тихо відповідає, мов слухняна дитина.

Айнштайн. Авжеж…

Волоцюга. А чому?

Айнштайн. Бо у мене в Америці є один друг.

Волоцюга. Справді? І на кого він схожий?

Айнштайн. У нього велика борода, як у мого дідуся, та кучма, мов у індіанця.

Вони ніжно перезираються.

Волоцюга. А що ще, крім незвичної зовнішності, вам у мені до вподоби?

Айнштайн. Мені зазвичай складно дається любов до людей. З вами — значно простіше.

Волоцюга. Але чому?

Айнштайн. Оскільки у нас на все різні погляди, то нам завжди є що одне одному сказати. (Вони сміються.) Здебільшого цілі, що їх ставлять перед собою люди — мізерні: гроші, влада, розкоші, слава… Але це не стосується вас.

Волоцюга. Я — вільна людина.

Айнштайн. Аж ніяк! Ви зачинились у своїх спогадах, присвятивши себе втраченому синові. Заради нього віддалилися від друзів, від суспільства, відмовилися від