Читати книгу - "Готель між двох світів"

Волоцюга. Та годі вам! Що ви таке кажете! Ви ж — неймовірна людина!

Айнштайн. Неймовірна? Це як подивитися… Під машкарою славетного вченого приховуються жалюгідний батько і знесилений чоловік. Я не виправдав їхніх сподівань, я… (З болем у голосі.) У двох моїх діток — генетичні захворювання, одне померло, інше — в притулку. А втім, у мене ж є чудовий син — Ганс-Альберт! Він викладає гідравліку в Берклі[9]… Однак я бачу його не частіше, ніж решту своїх колег… Боюся, що мозок у мене значно більший за серце.

Волоцюга. Неправда, ви ж так любите людство!

Айнштайн. Людство, яке я так люблю — вигадане… Та й чи люблю я його? (Після паузи.) Еге ж, я надто сильно люблю всіх людей — але чи люблю я когось конкретного?

Раптом починає голосно сопіти і клацати зубами.

Волоцюга. Що трапилося?!

Айнштайн. Мені зле, друже мій… Дуже зле. У моїй голові завжди оберталося безліч цифр, але зараз їх побільшало: я обраховую кількість своїх жертв. Їх — сотні тисяч. Завтра рахунок піде на мільйони. Післязавтра — на мільярди… Ці цифри відрізняються від решти, від них тхне трупом, гниттям, каліцтвом. Відчуваєте сморід? Це вітер несе з Хіросіми… Щоночі цей дух перетинає Тихий океан. Мегатонни частинок, вітер, який несе депресію, гаряче повітря… Дихання Хіросіми обпікає землю. Я відчуваю його на своєму плечі, він будить мене щоранку — і щоранку я зазираю в безодню. Щоранку я бачу небо, вкрите саваном кіптю…

Айнштайнові знову стає зле, він непритомніє. Волоцюга підхоплюється налякано.

Волоцюга. Гей, докторе!.. Докторе!.. Допоможіть! Допоможіть! Хтось! Будь ласка, допоможіть!

У мороці, крізь якій ледь-ледь прозирає місяць у повні, Волоцюга й О’Ніл стоять один навпроти одного.

О’Ніл — у пальті, рукавичках, шалику — вже ніби збирається йти. А Волоцюга намагається за надмірним збудженням приховати справжні почуття.

Волоцюга. Кажу ж вам — він прийде до мене!

О’Ніл. Не прийде.

Волоцюга. Він обіцяв! Він сказав: наступної неділі, у повні місяця. Він ніколи мене не підводив.

О’Ніл. Про це годі й казати! Він не залишає свого помешкання. Він у вкрай кепському стані.

Волоцюга. Я вам не вірю!

Хоча Волоцюзі добре відомо про недугу Айнштайна, він відмовляється у це вірити.

О’Ніл із відстороненим виразом на обличчі простягає йому візитівку.

О’Ніл. Якщо дізнаєтеся, як у нього справи, наберіть оцей номер.

Волоцюга відмовляється від візитівки.

Волоцюга. У нього просто нежить, але ви — ви його вже ховаєте!

О’Ніл. Навіть якби я міг затриматися, це його не зцілило б.

Волоцюга безсило і тужно кусає губи. О’Ніл, насупивши чоло, веде далі.

О’Ніл. Я гадав, що Гувер зацькує його, випхає зі Сполучених Штатів. В Агенції не раз обговорювали такий сценарій… проте Гувер не наважився. Усе, крапка. Справу Айнштайна закрито. Я працював даремно. (Наполягає.) Візьміть візитівку!

Волоцюга трохи вагається, але все ж хапає картку.

Ніби намагаючись дати щось навзамін, виймає з кишені пляшку.

Волоцюга. Тримайте. Прощальний подарунок.

О’Ніл. Бурбон! Мені? Це… дуже мило. Я справді дуже здивований. Дякую…

Він робить кілька кроків, збираючись іти, зупиняється і зізнається.

О’Ніл. Я так і не зрозумів цього німчури…

Волоцюга. І не дивно: ви не в змозі перетравити щось нове, бо маєте готові відповіді навіть на запитання, яких іще не поставили.

О’Ніл. А ви хіба ні?

Волоцюга. У мене є запитання — але відповідей немає…

О’Ніл. А він що?

Волоцюга. А він міркує над запитаннями, яких іще ніхто ніколи не ставив, і часом знаходить відповіді — саме цим геній відрізняється від таких простаків, як ми з вами…

О’Ніл. І все одно я не розумію…

Волоцюга. Айнштайн — ідеаліст, ви — ідеолог, а я — реаліст.

О’Ніл. І хто, зрештою, виграє?

Волоцюга. Вочевидь, не реаліст. Бачте, я як був копрою на купі гною, так копрою і лишився…

О’Ніл (продовжуючи свої міркування). А я вважаю, що Айнштайн весь час був під захистом.

Волоцюга. Під чиїм захистом?

О’Ніл. Під захистом свого авторитету. Він — усесвітньо відомий вчений, тож йому дозволили клясти війну, захищати євреїв, чорних і комуністів.

Волоцюга. Ви помиляєтеся. Ви ж так нічого на нього і не зібрали. Тека з його справою — порожня.

Волоцюга відступає від О’Ніла.

О’Ніл кладе пляшку собі до кишені.

О’Ніл. Дякую за бурбон! Буде мені що… згадати.

Волоцюга (бурмотить сам до себе). Еге ж, згадуй, негіднику, згадуй… Смакуй мою сечу…

О’Ніл виходить.

Волоцюга розвертається в тому напрямку, куди вийшов агент, і кидає слова у порожнечу.

Волоцюга. Це все, що ви можете? Роками стежите за генієм — і ні на дюйм не просуваєтеся, ба гірше, втрачаєте над ним контроль. Дурний як пень! Шантрапа!

Чути клацання дверцят. Авто О’Ніла рушає.

Волоцюга. Ні, ви тільки подумайте: Айнштайн веде