Читати книгу - "Остання подорож Сутіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Художник корчиться, втирає рукавом краплю, що висить з носа і гучно сопе.
То значить усе те молоко… яке я випив… у своєму житті… взагалі нічого не допомогло?
Обличчя Сутіна — образ марності усіх зусиль.
Розумієте, вельмишановний пане художнику, історія медичних помилок розважає нас у цьому місці найдужче. Часами ми тут до колік сміємося, якщо саме нема що робити. Ви десятки років пили молоко, додавали до молока свої порошечки бісмуту, перемішували і сподівались на диво. А кислота далі витікала, розливалася Вашим шлунком, корчила Вас від болю. Різка печія в верхній частині живота, напади блювання, дігтярний кал — ми прекрасно знаємо, як Вам велося. Лікарі щось просторікували про розхитані нерви і погане харчування, призначали Вам папаверин, ларистин та якісь скипидарні препарати, бісмутову сіль та інші в’яжучі засоби, антациди, а тоді знову відсилали Вас. Ви ж бачили у своїй виразці розплату за пиятики в колі приятелів-художників, за Ваші прогрішення перед Богом і Ваше голодне дитинство, нечисту їжу. Але — знаєте що? Насправді винним у всьому був цей крихітний спіралеподібний хробачок. Helicobacter pylori.
То значить усе те молоко нічим мені не допомагало? — ще раз перепитує художник, наполегливо й несміливо.
Ну, не применшуйте значення наших корів, — відповідає доктор Бог. — Молоко пригашує шлункову кислоту. Воно пом'якшувало Ваші болі. Подякуйте коровам. Подякуйте ще і ще, Сутінхаїме. Без них — чим було б Ваше життя без них? Було б ще більше болю, так ніби Вам недостатньо було всього, що Ви вже зазнали. Ні, Вам допомогти було вже неможливо. Нікому неможливо допомогти. Проте тепер ми подбаємо про Вас.
То значить зцілення можливе?
О так, звісно, завжди існує щось, що можна було б назвати зціленням. Зціленням від усього. Навіть якщо ми назвемо його Exitus.
Художник лякається цього гострого слова.
Заспокойтеся. Вам навіть не доведеться лягати під наш щасливий скальпель, Ви отримаєте потрійну терапію. Зараз сюди прийде мій асистент, доктор Ліворно, і поставить Вам декілька простих запитань. До речі, в нього був колись туберкульоз, morbus Коха, туберкульозні палички, страшенно заразна і свого часу невиліковна хвороба, а тепер він чудово почувається. Можливо, Вас розважить інформація про те, що все почалося з молока, зараженого відповідними бактеріями. А коли вперше застосували сироватку БЦЖ? Вас це теж здивує. Рівно рік після того, як Ліворно упокоївся?
Художник похмуро і не кліпаючи дивиться на доктора Бога. Упокоївся? А тепер почувається чудово? Ну так, звичайно, такі речі тут поєднуються.
Несміливо і незграбно до маніпуляційної заходить доктор Ліворно, але обличчя не показує і лише коротко запитує:
Потрійна?
Так, французька потрійна терапія. Комбінація з двох антибіотиків та інгібіторів протонної помпи. Немає нічого прекраснішого. Пантопразол, кларитроміцин, амоксицилін.
Художникові хочеться й собі щось відповісти на цей шквал слів, проте в голові крутяться тільки імена жахливих погромів, які приходили в ночі його дитинства. Кишинів, Гомель, Житомир, Бердичів, Миколаїв, Одеса. Він стримується і каже до доктора Бога, який дещо зневажливо усміхається до нього:
Тера-Сієна, Верде Веронес, Кармін, Краплак.
Доктор Бог навшпиньки виходить, зникає з приміщення, і ось уже до нього наближається з тихою усмішкою на вустах чорноволосий колись, а тепер повністю сивий, повністю позначений молоком віку асистент доктора Бога, помахуючи сніжно-білим аркушем паперу.
Художник не вірить своїм очам. Це обличчя, ці очі, вуста — невже то правда.
Моді, ти? Що ти в цій лікарні робиш?
Доктор Ліворно великодушно пропускає питання повз вуха. Одягнений у біле асистент з рисами Модільяні і вражаючою відсутністю емоцій, яка ніколи, за жодних обставин не могла б бути притаманною італійському художникові Амедео Модільяні, не ставить запитань, відкладає білий аркуш набік і з дивовижною відстороненістю береться декламувати:
Худоба велика орала, а ослиці паслися при них… аж тут… з неба спав Божий огонь, і спалив отару та слуг, та й пожер їх…
Художник знов неспокійно смикається на білому простирадлі. Його живіт твердий, як дошка. А болю вже нема, біль зник. Не те, щоб йому його бракувало, але відсутність болю — незвична. Десятки років тривали біль, спазми, корчі, печія, блювота. Викручування в ньому, стискання кулака болю, який повільно прокручується в ньому.
Він дивиться просто в обличчя такого смирного Моді. Той прибирає урочистого вигляду, збираючись знову щось продекламувати, але художник швидко запитує:
Чи то Лотреамон, якого ти завжди любив? Пам’ятаєш те місце з вошею?
Але його візаві не слухає другої половини і цього запитання і різко відповідає:
Зосередьтеся. Не відволікайтеся, юнґерманчік!
І цей безбарвний Моді знову починає декламувати якісь псалми, проте зовсім не так, як тоді, коли гримів рядками зі свого Данте, а ватним, немов приглушеним заспокійливими ліками на бромі голосом:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання подорож Сутіна», після закриття браузера.