Читати книгу - "Брати, або Могила для «тушки»"

неї уровень умствєний. Треба тягнутися до чоловіка, друг ти чєловека. Вона не знає, а я вспомнив. У Турції чи на Канарах я бачив, як уважаємі люди вмирали. Ну там до нашої ери. І опять ті самі фараони. Брали із собою коня, слуг, золотішко, драгоценні камні. То так, Едік, якби я вмер, а тебе заживо рядом со мною закопали. На той світ відправлялись во всеоружії. Щоб не із голою попою явиться до раю. А як ти двінєш туди, як ви кажете, в загробну жізнь, яка не кончається, коли у тебе там метр на два. Пространства. Тому умні люди й будували піраміди. А чим ми хуже? Тєм боліє, що ми віруючі. Я вам так по секрету скажу. Я інтересувався. У кожного уважающого себе депутата єсть, уже припасена могилка. І така, що Бонапарту Ватерло Бородіном покажеться. І вот, у задачі питається. Шо ваш депутат хуже, святий отець, щоб про його могилу не подбать? Он я вам не представив. То синьйор із Рима.

— Із Флоренції,— Едік тут як тут.

— Та яка разніца. Він же у вічному місті живе. Думає про вічність. Не то, що ми. От ви, отець, Папу бачили?

— Ну як, Петре Павловичу, ми ж разом з вами на прощу у Ватикан їздили. Ви що, забули? Такі події у житті людини незабутні.

— А, да, да, було, було. Ми тоді Льольці брильянт купили, як у Марлін Монро. Но я про вічне. Ну шо ми там — Папу бачили раз у житті. А синьйор, як його, Едік?

— Синьйор, маестро Бранделлі.

— Так от йому, цьому Бранделові, як повезло. Що він собі гуляє по утрам по рідному вічному городу, а тут гляди і Папа йому з вікна рукою махає. Отак живуть люди, як у Бога за пазухою. І про нас думають. Містер синьйор уже нарісував мою скромну могилку. Середнє щось такого між Бонапартом і, як його, Едік, тим татар…

— Тутанхамоном.

— Уявляєте, святий отець і ви, попадя Анастасія, коли уже мене не буде, ну, я буду, але не тут, а там, а тут, у селі Задвірцях, стоятиме піраміда, в сравнєнії з якою, як його, Едік?

— Хеопс.

— Хеопись отдихає. І потом же яка слава Україні. Героям слава. Панові Петру Капцеві, що спочиває тут. Спить Капець у домовині непробудним вічним сном. Хоча якась дурна пісня про нашого пророка Тараса Григоровича. Бо якщо спить, то на хрена усе це городить із тим Хеопсом. Не спить, а живе. Не тут, а там. Я віруючий парафіянин ваш, святой отець, я і слуга народу по должності, вірю у це, як пить дать. А може, вообще не тільки душа, а тіло того — оживає?

— Почєму ні? — раптом озвався Сікач. Він був відмінний спеціаліст з умертвлення тих самих тіл, а часом лізло таке дурне в голову: щоб можна було й оживити жмуріка, коли по ошибці грохнув.

— О, Сікач збудився. Він тоже віруючий до мозга костєй.

— Ожить-то воно може, Петро Павлович — туша брєнна. Ніхто ж не провіряв. Но при одному условії. Коли етот, ну жмурік, в цілості і сохранності. А коли він, приміром, як ми того Артушу, коли він продірявлений, то як він оживе? Я ж говорю не так, щоб поразсуждать, як батюшка у церкві, а як спеціаліст говорю. Як він оживе, коли ми його грохнули і по частям порозкидали у пакетах, — розпатякався депутат першого скликання не по регламенту.

— А нащо я тебе тримаю і годую, горілу безмозглу? Щоб я пішов на той світ без сучка і задоринки. Цілий, як огурчик. Сиди і помалківай. До пленарного засєданія готовся мисленно. То як вам, святой отець, яке ваше слово? Шо ви протів загробной жізні?

— Та хто може бути проти канонів церкви? — відчула пані Анастасія, що час найвищий їй прийти на підмогу отцеві у полеміці із цими двома ціцеронами. — Що ви отця у якомусь богохульстві підозрюєте? Та коли ви у піраміді лежатимете, то ви тим самим піднімете імідж України по всьому світу. Паломники будуть їхати не у Єгипет, а у Задвірці. Але, Петре Павловичу, самі розумієте. Буде височіти піраміда над нужденною нашою буденщиною. А інфраструктура? Найперше треба плебанію нову збудувати. Отець живуть скромно, але як то буде коло піраміди таке скромне духовне помешкання? Потім треба інфраструктуру адекватну підвести по всьому селу. Під’їзні дороги, освітлення з прожекторами, далі фонтани напрошуються. Я вже бачу, яка то краса може бути навколо вашої піраміди. У мене є вільний час, я могла би цим зайнятися.

Капець закрив очі і зусиллями буйної і п’яної уяви змалював перед собою те, що зобразила щойно їмосць. Шкода, що не можна піраміду відкривати, коли ти ще живий. Хоча хто сказав, що не можна?

— Амба-капелюх, або, як каже спікер, рішення прийнято. Спітє спокійно, товаріщі. Я вам дуже вдячний, пані Анастасія, за вашу материнську турботу про нас. А отцеві не обізатєльно знать про наші діла. Я маю в виду нащот фінансового сотруднічества. Можно, святий отець, я вам дам совєт в знак кооперації церкви і бізнеса? Я понімаю, що над вами там деканат, єпаркат, патріархат. Але якби я вів свою касу открито, ну не начорно, щоб усі знали, органи там, Інтерпол, то шо — я би міг мандата запросто купить, а потом народу і Україні служить? Так і ви. Нащо вам усе світить перед тими, що там вам на парафію дали. Богу Богове, а пані Насті — доляри!

Сікач тої миті зірвався, розмахував руками, даючи комусь так втик по мобілці, а відтак таки доповів:

— Тут охрана дзвоне.