Читати книгу - "Брати, або Могила для «тушки»"

— Нехай підожде за парканом. Скажи: отець зайняті вєчними вопросами.

— Та він каже, що діло срочне. Не терпить отлагатєльств.

— Може, нехай входить, — втрутився далекогядно парох Никодим. — Думаю, він по нашому, тобто по вашому питанню. Він, напевно, прийшов, як член парафіяльного уряду. У нас тут своя демократія. Я не маю права жодного рішення прийняти, навіть такого делікатного, як ваше питання. Усе вирішує громада в особі того уряду, який очолює, не знаю, чи ви знаєте, Василь Павлович. Брат ваш. То він тут такі порядки запровадив. По правді сказати, коло нього моє слово нічого не вартує, хоча я на вашому боці, можете не сумніватися.

— От йолки-палки. Я бачу, він мені не тільки жити не дає, — неначе почав тверезіти Гоша. — Він мені і вмерти не дасть. Зови того діректорішку.

Директор увійшов спантеличений. Хоча він завжди був такий, коли потрапляв за захристію цього депутатського святилища. Був чемний, що аж коліна скрипіли об підлогу:

— Слава Ісусу Христу. Прошу отця. І вам дай, Боже, здоров’я, Петре Павловичу, й усій вашій родині.

— Давай не тягни. Чого прийшов? — Капець почав нервувати.

— Ми, тобто парафіяльний уряд, засідали тільки що у вашій батьківській хаті, як завжди, під головуванням пана Василя. Ну і, як ви звеліли, прошу отця, я підняв питання Петра Павловича. Ну, були дебати.

— Ми знаємо давно, що таке дебати. Ну і шо? — Гоша наливався кров’ю. І цього разу уже не від віскаря.

— Корочше, ваш братан каже: через мій труп.

Взяв і бовкнув. Але ж не промовчиш. Не приховаєш. Усі оніміли, неначе самі стали трупами, але ненадовго.

— Ну що ж, хароша підказка. А то він добре підказав, — розреготався, як божевільний, нардеп. — Він давно у мене заслужив, скажи, Сікач.

— А я о том же. Він постоянно наривається. Удівляюсь вашому тєрпені. То навіть не схоже на вас, бос, — насолоджувався своєю правотою кілер за покликанням і депутат за посадою.

— І як він збирається свій труп підкладати впоперек моєї дороги у вічність? — Гоша накреслював якусь геометрію у повітрі.

— А дуже просто. Він скликає сільське віче і виносить це питання на суд громади, — за що купив, за те продав керівник педколективу.

Звичайно, лякати нардепа купленим ним електоратом — те саме, що лякати вовка вівцями. Але то треба бути посвяченим у тонкощі національного парламентаризму, щоб володіти цією істиною. Хто ніколи не був у депутатах, хто не пройшов шлях під купол, може справді зберігати якусь повагу до народу. А нардеп, який скуповує той народ, як рабів на східному базарі, який його, народ, трахає за мідяки чи за гречку на виборах, не треба розказувати, хто такий народ. Бидло він, а не народ, цей дешевий і продажний електорат.

— От романтік херів. Він завжди був далекий від народу, хоч і живе тут, як у тюрязі, серед цих кріпаків. Не знає він народу, тому той народ обирає у Верховну Раду мене, а не його. Мєлочі жізні, шо називається, святий отєц. Народ, как всєгда, я беру на себе. Сікач, у нас там налічка осталася з виборів? Щоб на Кіпр не летіти.

— Як говорить наш дорогий шеф, запас карман не тягне, — доповів зав. складом депутатської налічки.

— Приготуй конверт по штуці баксів на кожну хату. — Гоша підвівся й офіційно віддавав розпорядження. — Тільки ти мені пусті хаті, де всі повмирали, не рахуй, як в прошлом созиві. Пускай мілюзга удушиться таким баблом. Пенсія за десять років наперед. Лиш би їм кришу не знесло. Але де наше не пропадало. Про односельчан заботімся. Поняв, Сікач?

— До утра буде сдєлано.

— Напугав бабу етім самим. — І, що цікаво, Гоша у цю мить справді був упевнений у своїй депутатській правоті. — У референдум рішив погратись із депутатом Верховної Ради і Парламентської Асамблеї Ради Європи. Ви, святий отець, аванс получили і ще получите. Наше дєло правоє — ми побєдім. Ви побачите, як я взую того святошу. Його ж оружієм! Давайте ухнєм. Хто не буде пить до дна, той послєдняя свиня!

Це тільки тіло має майнову ознаку, а душа — вона не підлягає біржовим котируванням чи експертним оцінкам ріелторів. Вона живе так високо, як їй заманеться. Її статус — це близькість до Неба, а не до Землі. І коли ви одного разу спозарання бачите, як ранішнє сонце обрамляє гнучкими променями зачаровану постать із мольбертом у руках у скромній селянській хатині на фоні тотальної всенародної нужди, не смійте й думати про бідність, бо перед вами — багатющий олігарх Духа, божественна рука якого витворює на полотні цілий світ, якому немає ціни, бо продовжувач Промислу Божого — митець має у серці те, що не вмирає, не тліє і не щезає. Галактична благодать творчості — Словом у літературі, пензлем у живописі, сонячною октавою в музиці чи інтонацією у театрі…

Увесь цей космічний цех Всевишнього із розмаїттям виконробів Духа, які витісують різцями Богом даних їм талантів сяючий на мільйони світлових літ довкруж Землі найдовершеніший у галактиці шедевр Творця — людський Розум. І