Читати книгу - "Дикі банани"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А де ж кури? — пожартував Тунг, коли вони проминали нас.
— Йдеться про більшого звіра, — не залишився в боргу мисливець.
— Робота Куйєна, — весело сказав мені Тунг.
За день в селі не сталося нічого особливого. Куйєн десь запропастився. Вечеряли ми самі. Було вже досить темно, коли з адміністративного комітету запитали, чи не хотіли б ми подивитися народну забаву, що має відбутися край головного шляху, на майдані. Оце так запитання!
Прибувши На місце, я Ледве повірив Своїм очам. Забава була у повному розпалі. На майдані — сила народу, мабуть, прийшли мешканці Туан Гіао разом з дітлахами. Більшість людей стояли, деякі повільно прогулювалися, дехто сидів на стільцях, а решта примостилися хто де. Надвір винесли кілька столів, поставили оливкові лампи, але вони погано розсіювали пітьму. Зате розведені там і тут багаття кидали на людей неприродні, фантастичні відблиски.
Хоча присутні поводилися спокійно, було гомінко, як звичайно на таких забавах. З усіх кінців одночасно линули протяжні співи — хорові і сольні. Неподалік виразно, на весь голос співали діти, мабуть школярі. Коли вони на хвилину замовкали, в перерві між куплетами чулося квиління флейти, чоловічі, а ще далі дівочі голоси.
— Нам пощастило! — шепнув мені Тунг.
— Отже, ви не думаєте, що ця забава влаштована спеціально в зв’язку з нашим прибуттям?
— Думаю, що не спеціально.
— В такому разі, де жінки з ласощами, дозвольте вас запитати, друже Тунг?
Адже в цих краях не можна собі уявити нормальної забави без різних продавців засахарених фруктів та інших ласощів, а тут саме цього бракувало. Очевидно, святкову забаву було організовано зненацька, вмить, і Тунг, безумовно, про це знав, бо в напівтемряві я помітив усмішку на його устах.
— Нам пощастило з товаришем Куйєном! — твердив він з гумором.
Як я вже згадував, коли ми з’явилися на майдані, забава йшла на повний хід, а коли ми злилися з натовпом, на нас ніхто не Звернув уваги. Інстинкт актора тут був у кожного в крові.
Раптом звідкись виринув Куйєн. Ми весело його привітали, як і належало вітати героя дня, а він уже не відходив од нас і став Тунгові перекладачем. Діти верещали так, що здавалося, от-от порвуться барабанні перетинки, але в цій суворій завзятості дітлахів було стільки наївного розчулення, що краяло серце.
— Про що вони співають? — запитав я Куйєна.
Вони співали пісню, вивчену в школі:
Ми любимо мир і свою батьківщину, Будемо стояти пліч-о-пліч, в бою, Кров ми готові оддать до краплини, Щоб захистити вітчизну свою.
Куйєн і Тунг допитливо дивилися на мене, чекаючи відповіді. Я був зворушений і щиро похвалив дітей. Моя відповідь блискавично облетіла натовп. Почалися справжні змагання.
Кілька чоловіків урочисто сіли за стіл. Спочатку почав мугикати один, йому відповів другий, третій, четвертий. Але це не була звичайна пісенька, як у дітей, а скоріше приглушені слова, співуче розтягнуті в якийсь страшенно жалісний мотив.
— Добре співають, розумно! — сказав Куйєн мрійливо і почав перекладати.
Перший з чоловіків співав про злидні людей за часів панування французів:
Ми жили погано, змушені були кидати домівки й жінок, щоб десь заробити. Тяжко працювали, не мали нічого, бо все відбирали пани і французи. Тоді не було чого їсти, нас гнали на примусові роботи задарма, були ми м’ясом гарматним…
Чоловіки, що сиділи довкола, хором стверджували ці слова. Соліст заспівав голосніше.
А чому нам тепер добре?
На це інший таї відповів співуче про президента Хо Ші Міна, про Партію трудящих і уряд демократичної республіки, про віру в спільні сили, про надію на всі народи В’єтнаму… йому вторив чоловічий хор, але так само сумно, як в куплетах про давні кривди. Про що б не співали таї — про давні злидні чи про теперішнє радісне життя — їхні пісні неодмінно протяжні.
Куйєн з гордістю заявив, що почута нами пісня дуже популярна в усьому автономному районі. Її охоче виконують й інші народності.
Недалеко почала витанцьовувати молодь. І ми попрямували туди.
Вісім танцівниць-підлітків виконували чотири відомі танці таї: «Віяла», «Шарф», «Капелюшки» й «Дзвіночки». Проте в цих танцях було більше доброго бажання танцювати, ніж вправності. Під час танців дівчатка приємно співали.
Майже кожен феодал мав колись балетну
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дикі банани», після закриття браузера.