Читати книгу - "Зоряний єгер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В освоєному людством Усесвіті немає такої живої істоти, яка встояла б проти паралізуючої дії стан-голки. Їй не треба пробивати плоть — варто їй ледь торкнутися шкіри, і мікрокомп’ютер, до цієї миті вже встигнувши виконати необхідні розрахунки, дає біомагнітний імпульс. Один-єдиний, короткий, безшумний — і будь-яка тварина падає бездиханною. У дев’яноста дев’яти випадках із ста зі стан-паралічу вийти не вдається, тварина гине, і тому станерами забезпечуються лише спеціальні експедиції, та й ті мають право застосовувати їх лише у виняткових обставинах.
У Краснова була можливість особисто пересвідчитися, як безвідмовно діє станер на скаженого канадського вовка, дракона-трекаба на планеті Фаргола чи піщаного підкопувача в пустелях Ас-Сафіри. Проте клята баракуда, здавалося, навіть не відчула уколу. Вона продовжувала насуватися, відваживши нижню щелепу й оголивши ікла.
Ігор устиг вистрілити ще двічі, відтак плеската морда виникла перед самим шоломом. Усе скипіло, злилося в одну відчайдушну грудомаху: відкрита паща з ребристим зубастим піднебінням, твердий мов камінь бік, у який він уперся стволом, виск Наді, удар схожого на широкий ремінь з торочками хвоста, від якого загуділо у вухах… Відтак баракуда обернулася і знову зникла в синій непроглядній хмарі.
Шум у вухах не минав, але почав розпадатися на якісь осмислені інтервали, й до Ігоря дійшло, що це голос Чекерса.
— Що з вами?! — кричав пілот. — Ігорю, Надійко, відповідайте!
Ігор поглянув на Надю, боячись побачити щось страшне, але дівчина була неушкоджена. Вона стояла, закривши обличчя руками. На кораловому сучку біля її ніг повисла впущена камера. На титановому корпусі поблискували свіжі глибокі подряпини.
«Схопила за об’єктив, — відзначив Ігор. — Вдало. Для нас. Але чому, чому не спрацював станер? Хоча яка зараз різниця чому. Факт — захищатися нема чим. На міцність скафандрів теж надія слабка…»
— Бобе, — покликав Ігор. — Кепська справа, схоже. Станер не подіяв. Ми цілі, але ще одна атака — і я не знаю…
Баракуда знову йшла на них.
Ігор зробив крок уперед, затулив дівчину, підняв перед собою станер, тримаючи його обома руками. Ігор бачив лише єдиний шанс і, яким би слабким він не був, збирався його використати.
Підпустившись баракуду майже впритул, застромивши ствол станера в хижу пащу, Ігор випустив у темно-червону діру горлянки одну за одною три стан-голки. І тієї ж миті баракуда завмерла, застигла, перетворилася на кам’яну статую.
— Уф-ф, — видихнув Ігор.
І відразу відчув, що все тіло, кожен м’яз тіпається осоружним дрібним дрожем нервового перенапруження. Він підняв руку, щоб витерти піт з чола, відтак пригадав, що у скафандрі.
— Все, Надійко, не бійся, — обернувся він до дівчини. — Відполювалася рибка, не по зубах їй станер усе-таки виявився. Чуєш, Бобе, готова баракуда! Зустрічай нас, як домовилися.
— Ну, Краснов, я тобі влаштую зустріч! — з полегкістю й погрозою пообіцяв Чекерс і від’єднався від зв’язку.
Надя відняла долоні від скла шолома. На її сполотніле обличчя поступово почала повертатися барва. Вона подумала, що тільки-но вперше в житті їй загрожувала смертельна небезпека — не абстрактний, не відчутний ризик узагалі, а у вигляді реальної загрози, зодягненої у хижу плоть і кров.
— Де вона? — ледь чутно запитала дівчина.
Ігор, що все ще стояв перед Надею, відступив у бік:
— Ось, можеш погладити…
Баракуда була зовсім поряд, вона немов закостеніла, зберігши при цьому позу, в якій знаходилася в мить атаки: круто вигнутий хвіст, одним рухом ладний послати тіло у вирішальний кидок, зажерливо розчепірені плавці й зябра, широко роззявлена паща… Проте щось у її положенні було неприродне — щось таке, що відразу впадає в очі й водночас уперто вислизає від розуміння. Ігор уже помітив цю неприродність, але приписав її впливові станера — те, що в житті, в русі гарне і гармонійне, у статиці, паралізоване зброєю, може здаватися штучним, навіть потворним.
І тут Надя запитала:
— А чому вона висить?
Краснов зрозумів нарешті, що було неприродного в баракуді: вона не тонула! Замість того щоб опуститися на дно, як і належить нерухомому тілу, яке важче від води, або замість того щоб спливти на поверхню, якщо вона — чого не буває! — легша від води, рибина завмерла точно на тому рівні й місці, де застав її постріл. Але зависнути так, «між небом і землею», вона може лише в одному випадку — якщо в неї нульова плавучість. А це практично неможливо. Ігор зробив крок до паралізованої хижачки, здивовано придивляючись, і раптом побачив, що в червоних намистинах очей горить злобний, лютий вогонь — не мертвий, застиглий, а живий. «Нічого собі живучість», — здивувався еколог і потягнувся, щоб помацати темний шорсткий бік, але в декількох міліметрах від горбистої шкури баракуди його пальці зупинила невидима перешкода.
Це було так несподівано, що Краснов відскочив. Відтак схопив Надю за лікоть:
— Все. Хутко повертаємося. Негайно.
— Але що трапилося?
— Не питай, удома розповім.
Надю, яка ще не цілком оговталася від недавнього переляку, довго вмовляти не довелося, і, щосили працюючи ластами, вони попрямували до дискольота й через дві хвилини вже опинилися біля шлюзу.
За цей короткий підводний спринт вони лише один раз обернулися — і саме вчасно, щоб побачити, як баракуда розпросталася, звільнившись від чар, що скували її, й, на смерть перелякана, кинулася у протилежний бік.
Вони сиділи лицем один до одного у м’яких низьких кріслах, зібрані, зосереджені. Ігор крутив у руках дротяну головоломку, але видно було, що думки його зайняті зовсім не фігурками з кілець. Чекерс насилу стримував лють: на чолі й щоках у нього виступили червоні плями, маленькі очиці запали ще глибше, ніж зазвичай. Надя була засмучена і стривожена, але не стільки пережитою небезпекою, скільки передчуттям близької сварки. Помітивши, що пілот закусив пухку нижню губу, Надя зрозуміла, що зараз він висловить Ігореві все накипіле, і поспішила заговорити першою:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний єгер», після закриття браузера.