Читати книгу - "Зоряний єгер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Обійшлося! — викрикнув фальцетом Роберт. — То що ж ми? Давайте подякуємо Краснову. За рішучість, так би мовити, в критичній ситуації. Тільки ось хто цю критичну ситуацію створив?
— Ну, хіба він? — заступилася Надя. — Хто міг знати…
— Ах не він! А дисколіт хто втопив? Через безвідповідальність свою, несерйозність утопив. А всупереч елементарному здоровому глуздові хто нас на дні затримав? У чию голову, вперту, як не знаю що, зайшло взятися за дослідження під водою, не маючи на те ні спеціальної підготовки, ні устаткування? А станер! Хто хвалився, що переробив станер для підводної стрільби?
— Ну, вже тут ти, Бобі, не має рації. Станер стріляв, я сама бачила. Тільки чомусь погано діяли стан-голки.
— «Чомусь»! — фиркнув Чекерс. — То треба було перевірити.
— Ігор перевіряв, — не поступалася Надя. — Просто баракуда виявилася такою… Такою товстошкірою. Усе ж знято, ось обробимо записи й побачимо, що в неї не так.
— Це не в баракуди «не так». Це у нього, — пілот указав пальцем на принишклого Ігоря, — «не так». Ось хто справді товстошкірий. Ти пам’ятаєш, скільки разів я його попереджав? Ні, йому все жартики. Трагедією мало не закінчилися його жартики. Слава богу, баракуду хоч у останню мить ненадовго паралізувало. А якби дія голки запізнилася на декілька секунд? Або якби ваша баракуда очуняла на хвилину раніше? Та не мовчи ти, врешті-решт! — не витримавши, крикнув він Краснову.
Мовчання еколога спантеличувало його і ще більше виводило з себе, він був готовий до чого завгодно — суперечки, виправдань, зустрічних докорів, нарешті, але такої покірної пасивності він не сподівався.
Надя теж звернула увагу на те, що Ігор якось дивно, незвично мовчазний. Причому не пригнічений чи засмучений, а радше сумно стриманий, і це настільки не відповідало моменту, що навіть лякало.
— Справді, Ігорю, — підтримала вона цього разу Роберта, — скажи щось. Ну винен у чомусь — але ж не у всьому. І потім, ми не сваритися тут зібралися, а проаналізувати що сталося і зробити практичні висновки. Як ти гадаєш: чому стан-голки так кепсько діяли?
Ігор сховав у кишеню головоломку, поглянув не на Надю, а на Чекерса.
— Я не думаю, що стан-голки діяли кепсько, — безбарвним голосом промовив він.
— «Не думаю»! — передражнив Роберт. — То, може, вони, по-твоєму, спрацювали бездоганно?
— Ні. Вони взагалі не спрацювали.
— Тобто як «взагалі»? — здивувалася Надя. — Я сама бачила, як баракуду паралізувало.
— Ні, це був не стан-параліч. Баракуду тримало якесь поле. А потім відпустило.
— Яке поле? — сторопів Роберт.
— Не знаю яке. Але я стикаюся з ним уже вдруге. Вперше це трапилося вчора, коли ми поверталися на корабель. Я затримався, щоб відламати корал. Так от, тільки-но я доторкнувся до нього, мені скувало руку. Це відчуття важко передати. Руку не стискувало, не зціплювало, вона була такою ж моєю, як завжди, але при цьому неможливо було навіть поворушити пальцем. Немов вона опинилася в застиглій гіпсовій масі. Але тоді я вирішив, що це від утоми.
— Ти вважаєш, — перервав його пілот, — що…
— … Що баракуду тримала та сама сила. Звідки це силове поле береться, стане ясно, коли повністю розшифрують плівки, проте в його існуванні я майже не сумніваюся. Ба більше, припускаю… — Ігор зробив паузу, ніби роздумуючи, чи поділитися ще одним неймовірним висновком, — мені здається, що поле це генерують корали.
— Ну знаєш… — з повагою протягнув Чекерс, віддаючи належне такій сміливій фантазії. Гнів, що переповнював його хвилину тому, зник, змінившись суто людською допитливістю. — І як, по-твоєму, вони його генерують? І навіщо?
— Важко сказати. Можливо, вони таким чином полюють. Або захищаються. Адже, власне, що таке корали: примітивні кишковопорожнинні поліпи. Все своє коротке життя вони займаються лише тим, що спішно прибудовують до рідної домівки власний вапняний мезонінчик, щоб устигнути дати потомство. Їх шкаралупа не надто надійний захист. Існує безліч риб, які запросто лузають їх мов насіння. А морські хробаки, а губки… І корали, природно, як можуть, захищаються. Пасивно — замуровуючи себе у вапняну трубку. І активно — у поліпів є клітини, які виробляють вельми ефективну зброю, — нематоцити, такі довгі, згорнуті пружинкою джгутики, які вистрілюють, охоплюють супротивника чи жертву й упорскують отруту…
— Знаю! — пригадала Надя. — Одного разу в Мексиканській затоці я притулилася до такого. Місцеві хлопці розповідали, що «отруйні» корали трохи світліші від звичайних, рожевих, а я не вірила, гадала, навмисно лякають. То потім цілий тиждень у мене бік був мов ошпарений.
— Ось бачиш… Хтозна, який спосіб оборони виробили в процесі еволюції тутешні корали? Можливо, саме силове поле — для крупної колонії воно, напевно, ідеальний спосіб колективного захисту. А наші агресивні дії — он ми їх скільки накришили, роззирніться — могли викликати оборонну реакцію. Навіть необов’язково дії. Просто наші розміри, об’єм біомаси, могли здатися коралам небезпечними…
— Але це не пояснює, чому корали «схопили» баракуду! — заперечила Надя. Проте гіпотеза Ігоря вже підкорила її своєю романтичністю: чогось подібного вона таємно й сподівалася від своєї першої експедиції. — Ми удвох мали явно більшу біомасу, ніж баракуда. А значить, за цією теорією, становили для коралів і більшу небезпеку.
— Слухайте уважно, — гаряче продовжував Ігор. — Корали стискували не нас, а баракуду. Причому в найкритичнішу для нас мить, коли вона була зовсім близько. Така вибірковість в об’єктах і в часі… Звісно, можливо, що корали рефлекторно захищали себе від баракуди, але… — Ігор зробив паузу, щоб зібратися з духом і висловити думку, яка ще годину тому здавалася неймовірною, але зараз, у процесі розмови, зміцніла настільки, що він не зміг промовчати, — корали свідомо рятували нас!
Запала тиша.
— Гіпотеза авантюрна, — нарешті сказав Чекерс. — І вся у твоєму дусі. Втім, я не вчений, мені важко судити. Якщо ти раптом матимеш слушність, Ігорю, то ти відкрив таке… Кайобланко стане найвідомішою після Землі планетою. А ти на правах першовідкривача зможеш бувати тут коли захочеш. Або очолиш екологічний центр. А може, й увійдеш до комісії з Контакту… Але це потім.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний єгер», після закриття браузера.