Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"

те, що вже раз було зроблено у тисяча шістсот чотирнадцятому році. Скликані тоді Штати закінчили свою роботу, і… Їх не скликали сто сімдесят п'ять років. Зараз король і двір розраховують, що Штати допоможуть їм винайти нові податки й затвердити старі. Але король боїться, щоб депутати третього стану не почали втручатися в інші закони і не зажадали нових політичних прав.

… У сім'ї тітки Франсуази на всі політичні події дивилися очима пана Горана. Одна Бабета приносила свіжі новини з вулиці, де життя вирувало. На велике невдоволення матері, вона часто виходила з дому.

Якось у середині травня вона прибігла в читальню пожвавлена, радісно збуджена. Її довгі пальці стискали букетик свіжих конвалій; на воскових, тонко вирізаних чашечках виблискували крапельки роси.

— Жак, угадай, звідки я йду! — І, не чекаючи, поки він висловить якесь припущення, розповіла сама: — Матуся послала мене на ринок. Я відразу побачила, що в рибному ряду все не так, як звичайно. Риба розкладена на столах, а торговок не видно. Йду далі. І що ж бачу? На мішках з картоплею стоять жінки, по черзі виголошують промови. І що б ти думав? Однаково, скільки не вгадуй, не вгадаєш. Жінки, які торгують на ринку рибою і фруктами, звернулися до представників третього стану і передали їм наказ: хай третій стан пам'ятає про потреби народу і дбає про нього. При цьому хай він не забуває і про жінок: адже вони матері, дружини й сестри — незмінні й віддані супутниці чоловіків!

І ти весь час була там і слухала?

— Я навіть допомагала цим дамам писати наказ, — ніяково зізналася Бабета. — Ти, я знаю, мене не лаятимеш. Але що сказала б матуся, якби побачила мене на мішку з картоплею серед торговок рибою? Та вона про це не дізнається… До речі, я навіть одержала винагороду за свій скромний труд. Ось… — Дівчина, сміючись, вдарила букетиком конвалій по Жаковій руці.

Жак пильно подивився на Бабету і раптом несподівано різко запитав:

— Послухай, ти могла б мене обдурити?

— Обдурити? Навіщо? Ти ж знаєш, Жак, як я тобі вірю, для чого б мені неправду тобі казати?

— Ти так легко обдурила свою маму — пам'ятаєш, коли сказала їй про Пале-Рояль, й анітрохи не зніяковіла. А зараз хочеш від неї приховати, що була на ринку. Скажи, ти й мені могла б сказати неправду так само легко?

— Та я ж збрехала для тебе, щоб тобі допомогти. А ти ще мене за це дорікаєш!

Обличчя її було серйозне, очі чисті.

— А про ринок, якщо я мамі не скажу, — додала вона з лукавою усмішкою, — то це означає: я не збрехала, а тільки приховала.

Жак хвилювався і не знав, що сказати. Вуха його запалали.

— А мені? Я все ж таки хочу знати… Ти можеш і мені збрехати?

— Тобі, Жак, ні!.. Тобі я ніколи не збрешу! Ніколи!

Жакові одразу відлягло від серця.

Він схопив руки Бабети в свої, але Бабета вирвалась і кинулася до дверей.

Жак метнувся за нею навздогін, та в дверях зіткнувся з Адора і ледве не збив його з ніг.

— Що з тобою? Куди це ви всі біжите? — Він подивився вслід Бабеті, усміхнувся і додав: — Ну, Малюк, тепер до діла! Я поспішаю!

І він пройшов за загородку, де звичайно сидів Жак. Жак рушив за ним.

— Дай-но мені, друже, метра Руссо[13]. Або, либонь, краще Дідро, — попросив адвокат, сівши в крісло. — Клятий хазяїн уже зовсім перестав церемонитися, не удостоює мене більше своїми поясненнями. Він вважає, що мені нема потреби знати, яку справу він збирається вести. Вчора прямо сказав: «Огюст, мені потрібна промова на дві години, така, щоб у ній було і про справедливість, і про народ, і про його права, але щоб, слухаючи її, можна було добре спати!» Потім він мою промову зазубрить напам'ять, і слухачі дріматимуть під перлини його, тобто мого, красномовства! Чи бачив хто подібну безсоромність? Ніби пішов у крамничку і купив два лікті шовку! Ну, я ще з ним колись поквитаюся! Зате під час цієї промови, — Адора вийняв з кишені й помахав у повітрі якоюсь маленькою книжечкою, — ніхто не спав! І її не завадило б прочитати моєму патрону, панові Карно!

На обличчі Жака відбилася така щира цікавість, що Адора залюбки пояснив свої слова:

— Є в Аррасі адвокат, поки маловідомий, але його вибрали до Генеральних штатів від своєї округи. Прізвище його Робесп'єр[14]. А в цій книжечці видрукувана захисна промова, виголошена ним в Арраському суді. Нам усім, адвокатам, варто б повчитися у цього Робес-п'єра. Справа ось у чому. Якийсь Віссері, що мешкає в місті Сент-Омер, захоплювався вивченням фізики. Щоб обгрунтувати якісь там свої спостереження над атмосферним тиском, він установив на своєму будинку саморобний громовідвід. А громовідвід, як гобі має бути відомо, придумав не він, а Франклін[15]. І все ж сент-омерські власті вбачили в діях Віссері якесь чаклунство, ледве не чорну магію. Вони постановили громовідвід зняти, а Віссері притягти до відповідальності. Захищати його взявся Робесп'єр і не тільки відстояв свого підзахисного, але й привселюдно виступив проти мракобісся і перетворив промову на справжнісінький політичний виступ.

— Дайте мені прочитати! — почав благати Жак. У нього загорілись очі, а руки потяглися до брошури.

— Зажди, зажди, все в свій час. Вивчу її як слід, потім дам і тобі. Ну, де ж мій Дідро?

Жак неохоче пішов виконувати доручення Адора. За кілька хвилин дбайливо оправлений у палітурки томик Дідро лежав перед адвокатом на столі.

Гортаючи нервовою рукою сторінки, Адора говорив, ніби відповідаючи на свої власні думки:

— Кажуть, що кожний