Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

«Бачте, — сказав я, — це тому, що їду на відпочинок. Не поспішаю повернутися додому, тому й не їду на «форді».

У нас було багато історій із цими «фордами»! Наша тактика полягає в зниженні цін, збільшенню виробництва й удосконаленні товару. Зауважте, що на першому місці стоїть зниження цін. Ніколи ми не розглядали наших витрат як тверду величину. Тому ми насамперед змен­шуємо ціни настільки, що можемо сподіватися здобути якомога більший збут. Потім беремося за справу та намагаємося виготовити товар за цю ціну. На витрати при цьому не зважаємо. Нова ціна сама собою знижує витрати. Звісно, що інші чинять інакше. Спочатку обчислюють витрати, а за ними ціну. Можливо, з вузької точки зору ця методика й коректніша, але, оцінюючи речі під широким кутом, її все ж доводиться вважати хибною; яка користь точно знати витрати, якщо з них ви­пливає лише те, що не можна виготовити за ту ціну, за якою про­дається товар? Набагато важливішим є той факт, що, хоча витрати можна точно обчислити, і, звісно, ми обчислюємо їх абсолютно точно, але ніхто в світі не знає, якими вони можуть бути насправді. Установити останнє можливо, призначаючи таку низьку ціну, щоб кожен повні­стю викладався у своїй роботі. Низька ціна змушує кожного працювати на прибуток. Цей примусовий метод призвів до видатніших відкриттів у галузі виробництва та збуту, ніж це було можливо раніше за допомогою будь-якої звичної методології дослі­дження.

Висока заробітна плата, на щастя, допомагає зменшувати витрати, адже люди, не маючи жодних матеріальних турбот, стають у своїй роботі стараннішими. Запрова­дження мінімальної плати п’ять доларів за восьмигодинний робочий день був одним із найрозумніших кроків у політиці зниження цін, які ми будь-коли робили. Як дале­ко ми можемо ще піти в цьому напрямку, наразі неможли­во визначити. Досі ми завжди отримували зиск із визначених нами цін, і так само, як ми не можемо передбачити, наскільки підвищаться тарифи, ми не можемо заздалегідь й обчислити, наскільки вдасться ще більше знизити ціни; немає сенсу ламати собі голову над цим. Трактор, наприклад, спочатку продавався за 750 доларів, потім за 850 і 625, і лише нещодавно ми знизили ціни на 37%, тобто до 395 доларів.

Трактор не виготовляється разом із автомобілем. Жод­на фабрика не може бути такою великою, щоб одночасно продукувати два товари. Виробництво має розраховуватися на один певний продукт, якщо маємо намір справді господарювати економно.

Ми намагаємося боротися з усіляким марнуванням людської сили та матеріалу. Ми не терпимо марнотрат­ства в наших виробництвах. Нам не спадає на думку буду­вати пишні споруди як символ наших успіхів. Будівельні та ремонтні витрати означали б лише непотрібне обтяження наших продуктів, такі пам’ятники успіхів часто-густо перетворюються, врешті-решт, у надгробні. Великий будинок для керівництва, можливо, іноді й потрібен, але в мені, коли бачу такий, завжди прокидається підозра, що тут є надлишок адміністрації. Ми завжди вважали непотрібним складний адміністративний апарат і вважали за краще набути популярності нашою продукцією, а не будівлями, в яких її виробляють.

Нормалізація, пов’язана з великою економією для спо­живача, дає виробнику такі величезні прибутки, що він ледь спроможний помістити свої капітали. Але його прагнення мають бути щирі, сумлінні та безстрашні. Спроектувати півтузину моделей — ще не означає провести нормалізацію. Це може, навпаки, призвести до збитків для підприємства, як часто і трапляється, бо, якщо при продажу керуються звичною політикою прибутку, тобто намагаються здерти зі споживача якомога більше грошей, то він принаймні хоче мати право на ширший вибір.

Отже, нормалізація є кінцевою фазою в процесі розвитку. Цей процес починається зі споживача і провадить через план до виробництва у власному розумінні. Виробництво стає таким чином засобом громадського слу­жіння.

Важливо запам’ятати цю послідовність. Дотепер на неї звертали недостатньо уваги. І до залежності цін ставилися неуважно, не розуміючи її. Занадто міцно вкоренилася гонитва цін. Але успіх у справах, хороший збут — усе залежить від зниження ціни.

Тут ми наблизилися до нового питання. Наш виріб має бути найвищої якості. Вважається майстерною діловою політикою, навіть цілком пристойною політикою, часом змінювати креслення, щоб зробити колишні моделі застарілими та змусити купувати нові, тому що вже немає запасних частин для старих, або тому, що нові моделі спокушають публіку викидати старий товар і купувати новий. Це називається майстерною та розумною політикою. Завдання підприємця вбачають у тому, щоб постійно підбурювати споживачів до нових покупок: навіть вважається кепською політикою в бізнесі виготовляти щось міцне, бо ж покупець, придбавши щось раз і назавжди, більше не купуватиме.

У нас цілком протилежна ділова тактика. Ми хочемо задовольнити нашого покупця, пропонуючи йому, оскільки це в наших силах, те, чого вистачить йому на все життя. Ми охоче збудували б машину, яка працювала б вічно. Нам зовсім не всміхається, коли автомобіль нашого покупця зношується або стає застарілим. Ми хочемо, щоб покупець, який придбав один із наших продуктів, ніколи більше не мав потреби купувати собі інший. Ми принципово ніколи не вводимо вдосконалень, які зробили б застарілими колишні моделі. Запчастини кожного автомобіля можуть бути замінені не лише запчастинами інших екіпажів такого ж типу, але і будь-яких автомобілів узагалі — і старих, і нових систем. Автомобіль, куплений десять років тому, можна будь-коли, купивши вироблені тепер запчастини з вельми малими витратами, перетворити в цілком новий сучасний екіпаж. Такою є наша мета, і поруч із нею йде зниження цін під високим тиском. З того часу, як ми вступили на шлях цієї твердої політики дешевизни, тиск існує завжди — інколи дужчий, іноді слабший!

Подам іще кілька прикладів того, як можна економити. Наші відходи становили круглим числом 600 тисяч доларів на рік. При цьому безперервно тривають досліди з утилізації відходів. При одній із операцій у Пуансоні залишалися округлі шматки бляхи, шість дюймів у діаметрі, які спершу потрапляли у відходи. Втрата матеріалу засмучувала наших людей. Тому вони наполегливо пра­цювали, щоб знайти застосування для цих кружалець. Во­ни збагнули, що бляха мала якраз потрібну величину та форму, щоб робити з неї віка для холодильників. Однак вона була все ж недостатньо груба. Спробували скла­дати її вдвоє. В результаті вийшло віко, яке виявилося міцнішим, ніж виготовлене з простого металевого кружальця. Тепер ми виробляємо 150 тисяч таких простих кружалець щодня. Приблизно для 20 тисяч ми знаходимо застосування і сподіваємося знайти годящий вжиток і для інших.

Близько десяти доларів на одиниці вдалося заощадити власним виробництвом коробок передач замість того, щоб купувати їх. Ми провели всілякі досліди