Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

Ухвалені учасниками зборів рішення були такими. Перше. «Негайно розгорнути роботу по поповненню УПА, прагнучи її кількісного зростання до крайніх меж за рахунок мобілізації населення». Друге — створити склади продовольства, озброєння та військової амуніції. Третє. «Вичікувати просування фронту на захід, ослаблення тим гарнізонів Червоної Армії, просуватись на схід України і навіть за межі України аж до Кавказу, в Білорусію і т. д., де піднімати народи на повстання проти СРСР».

Опозиціонери в особі Степаняка та Лебедя, в свою чергу, «вважали ухвалене рішення неправильним, яке прирікало на знищення маси українського народу, оскільки протиставлення УПА, технічно майже неозброєної, проти озброєної до зубів сучасним технічним озброєнням багаточисельної Червоної Армії, до того ж підбадьореної успіхами перемоги було нісенітницею, а об’єктивно — провокацією». Вони були переконані: «УПА скомпрометована своїми бандитськими діями проти польського населення і що вона основним засобом боротьби за «самостійність України» навіть з цих міркувань не може бути». На 'їх думку, «головним засобом боротьби за «самостійну Україну» повинна бути політична діяльність, тобто політична, а не військова організація»[101].

Констатуємо: перше «політичне» рішення щодо «наповнення» вже існуючих озброєних груп, які називали себе «Українська Повстанська/ Повстанча Армія», керівництвом ОУН(с-д) було ухвалено хіба що в серпні 1943. І ніяк не раніше.

З’ясувавши це, придивімося ближче до існуючих націоналістичних збройних підрозділів. Спробуємо зрозуміти, скільки їх було і де вони воювали.

Хто така УПА в 1943 р. і в яких умовах вона воювала?

Всі існуючі на той час «багнети» УПА могли існувати та оперувати виключно в лісових масивах на території Райх-скомісаріату «Україна». Якщо зовсім точно — на Волині. На території Східної Галичини, тобто на території Генеральної Губернії повним ходом йшла кампанія по формуванню дивізії «Галичина». Про жодну організацію власної «армії» на цій території ОУН Шухевича і мріяти не могла. На момент III Надзвичайного Великого Збору ОУН(с-д) Кляч-ківський, за інформацією Степаняка, на території Волині «став об’єднувати розрізнені військові групи в єдину військову силу, розповсюдивши свій вплив не тільки по своєму краю, але й по інших краях. Таким чином, він фактично очолив всі збройні сили ОУН, після чого оголосив про створення УПА і себе як головнокомандувача, під кличкою «Клим Савур». Тоді ж він видав перший наказ, в якому вказав, що найвищою суверенною владою України є командування УПА, і фактично підпорядкував ОУН, на території якої діяла УПА, командуванню останньої».

Що це були за сили? Скільки їх було?

Точну відповідь на це запитання ми навряд чи дізнаємося. Тогочасні радянські джерела, наприклад, описували статус-кво так: «друге найпотужніше націоналістичне формування, так звані «бандерівці», нараховує у своєму складі до 800 озброєних осіб, займає район Деражне — Цумань. Штаб розташований у с. Дюксин». Зафіксували червоні партизани і наявність таких «вишкільних шкіл» — у Луцьку (до 600 осіб, середній вік — 18–24 роки), сс. Лаврів і Пличанове (по 100 осіб кожна) та Шпанів (до 200 осіб, в т. ч. дівчата). «Крім того на території Рівненської області існує націоналістична молодіжна організація, так звана «Січ», яка нараховує у своєму складі З 000 осіб, ця організація увіходить до Т Бульби і керується особисто призначеними ним особами». «В районі Дубно, Верби, Костопіль, — читаємо далі партизанське донесення, — діє стара ОУН-івська організація, створена 1934 р. Рибаком Григорієм — кличка “Юрко”, “Якір”, наразі ним керована, і нараховує у своєму складі до 700 озброєних осіб. Наприкінці березня цього року з південних районів області до Висоцького, Володимерецького та Домбровицького районів прибув націоналістичний загін під командуванням Булан Єв-туха — кличка “Чекол”у складі 600 озброєних осіб. Озброєні націоналісти в основному гвинтівками, є автомати, станкові та ручні кулемети, але з украй малою кількістю патронів, учасники ОУН озброєні не повністю, а для створення враження про потужну націоналістичну силу дуже багато озброєно макетами гвинтівок та станковими ручними кулеметами з тріскачками»[102].

Німецька сторона, в свою чергу, станом на 23 грудня нараховувала в лавах «Заграви» 10–12 тис. вояків, «Північної» групи — 10 тис., «Ковельської» — 12 тис., загалом — 30–34 тис. комабатантів[103].

Поміркуймо разом.

Припустимо, кожного місяця в різних підрозділах різних ТВ УПА перебувало 10 тис. осіб. Якщо на їх харчування йшло лише по 1 кг хліба в день (а це середня норма в радянському кацеті), то впродовж місяця вони споживали (10 т. * 30 днів) 300 т або 3 600 т на рік. Хтось мусив той хліб випекти і доставити до місця постою того чи іншого куреня, сотні, рою. Якщо оперувати нормами видачі хліба бійцям Червоної Армії під час блокади Ленінграда (500 гр на добу), то матимемо вдвічі менші об’єми. Але не вдвічі менші проблеми.

Тогочасна власна вантажівка могла перевезти за раз 1 500 кг. Тобто для перевезення 360 тонн хліба потрібно було щонайменше 240 вантажівок. Але цих авт в УПА не було навіть на папері. Вантажопідйомність завжди недогодованого за умов війни сільського коняки, припустимо, 5 центнерів. Місячна потреба в них = 720 підводам. Якщо носити хліб руками, припустимо по 20 кг, то отримуємо 1 800 людей на місяць (ясна річ, за умови, що одна людина робить одну ходку в день на відстань в декілька кілометрів).

Не забуваймо: диверсійно-партизанська війна — це війна, учасники якої весь час змінюють місце дислокації, постійно переміщуються з одного району до іншого. Театр військових дій — гірська, лісова місцевість, в якій просто немає доріг із твердим покриттям. Це означає, що мінімально необхідний об’єм продовольства треба було доставляти або руками, або фірами.

Добова потреба людини у питній воді — 3 літри. 30 000 літрів води на добу. 900 000 літрів щомісячно. Про життєво необхідні сіль, жири, білки я взагалі мовчу. 100 грамів білкових харчів для молодого чоловіка, який упродовж тривалого часу живе просто неба, в умовах нескінченних бойових дій або підготовки до них, військових тренувань, денних та нічних переходів, тривалий