Читати книгу - "Семен Жук і його родичі, Олександр Якович Кониський"

– «Я виграв!» скрикнув молодий чоловік з невеличкою борідкою. То був наш знаємий Джур. Обіруч вхопив він за червінці, брав іх в жмені и хватаючи поривисто пхав золото в кишені.

– «Буде! годі!» сказав він и прожогом метнувся до дверей.

– «Со tо? со? juz koniec?.. tо ро moskiewsku!..»

– «C'est une bassesse!»

– «Jа!.. das ist recht schweinisch!»

– «То ужь ни на что не похоже-съ!»

– «C'est lache» – почулось біля рулетки разом кілька голосів; бо ніхто з гравших не сподівався, щоб Джур, узявши з кону усі гроші, зараз забастовав гру; ніхто не сподівався, щоб він зломив звичаі рулетки: тим то усі й здивовались Джуровому забастованю и кожен по своёму пустив недобре слово слідом за Джуром. Але Джур не чув того нічого. В ту годину він був несамовитий; вийшовши на улицю, він землі не чув під собою; не йшов, а тюпав, придержуючи обома руками своі кишені: чи на те він придержував, щоб червінці не повискакували, чи може сам собі не вірив и лапаючи кишені хотів завіриться, чи справді він виграв, чи не в галюцинациі він? Піт котився у нёго з лоба по лицю, а він все тюпав та тюпав швидче до дому… Ось він и дома, у готелю. Вткнувши швидче ключ у замок, він так повернув ёго, що в замку аж затріщало щось… Війшовши в свою кімнату, він вихопив ключ и знов замкнувся з середини; попробував, чи кріпко засунуті клямочки у вікнах, спустив завіски на вікнах, засвітив свічку, пішов за ширму и, сівши на ліжку, принявся виймать з кишені золото, кладучи ёго в шапку; останній червонець вискочив з рук и покотився по долівці під ліжко – Джур прожогом кинувся доставать ёго.

– «Ой! як втомився я!» сказав голосно сам собі Джур и держачи обома руками шапку з грішми, не зводив з них очей. Він з роду не бачив стілько золота, не диво, що він притиснув шапку до грудей и всміхнувся. Завітні гадки, завітні мрїї ёго в очевидь починали справджаться; скілько раз пестив він думки: як би так, щоб и швидче и більше назбирать грошей, як би то гарно він тогді став жить, як би розкішно обставив своє кубло, завів коней, іздив протягом. Але, ще іхавши у Жуківку, отсі ёго мрїї – були тілько мріями; а ось не минуло й року, а вже житє ёго стелиться перед ним скатертю!..

Там ёго жде молода, гарна невіста, там з нею гроші и земля; тут у нёго повні кишені золота, наче з неба; а там, трохи дальше, мріла перед Джуром добра лікарска практика, знов гроші, усі ёму кланяються, поважають… У Джура аж дух захватувало од таких думок, й довгенько він сидів наче нерухомий, дивлячись на свою шапку повну золота…

– «Скілько ж тут? треба ж полічить!» подумав він и став розкладувать российскі червінці до российских, францускі до француских и т. д. Руки ёго тряслись наче од пропасниці, очи горіли, щоки розжеврілись, губи тремтіли: справді він походив на Скупого Лицаря. И налічив Джур золота на сім з половиною тисяч карб. – «А я гадав більш!» подумав він; «ну, та й те добре; не знаю тілько, кого дякувати: чи Бога, чи чорта… Е, та все одно! аби гроші!..» З сим словом достав він свій сак, вложив бережно в нёго гроші, переложивши іх папером, хустками и сорочками, щоб не брязкали, замкнув сак, повісив ключ собі на шию, и став ходить по хаті, гладячи обома руками борідку. – «Добре!.. добре!..» думав він, ходячи; «71/2 тисяч!.. добре!.. ну, та й втомився ж я, треба спочить.»

Джур ляг, але сон не йшов до нёго: старі, закохані думки гуртом лізли в голову и разом з образом Рисі проганяли сон. Летить Джур на однім боці – перед ним Жуківка и Рися; перевернеться на другий – червінці, будинки, практика; забється лицем в подушки – ёму верзеться, що злодій вліз в вікно и бере ёго сак… Довго так перевертався Джур, далі схопився, засвітив свічку, глянув па годинник: пів до четвертоі, світ!.. він, наче опарений, обувся, убрався, подзвонив кельнера, попросив ёго посчитать, скілько має заплатити, и достать у першім поізді білет до Дрездена.

Кельнер поклонився и пішов, дивуючись на Джура; а Джур замислився: «Що ж я робити-му в Дрездені? чого я туди поіду? чи не красче б в Ніццу, або до Парижа, а не то в Рим!.. чи може в Жуківку?» – и ріжні гадки засновали в голові Джура…

Тимчасом скажемо, як Джур опинився в Баден-Бадені. Вернувшись з Жуківки, він через два тиждні вже іхав за кордон. Де він роздобув грошей, про се я не знаю. Між студентами богато де-чого говорили, та чи все ж те переймать, що на воді біжить? Одні говорили, що університет післав ёго «усовершенствоваться въ наукахъ»; другі перечили, кажучи, що се неправда, бо були студенти, котрі красче Джура скінчили університет и більш мали права на запомогу від університета; трейті казали, що профессор Бокогрій якось умудрився так, що Джур взяв якусь стипендию… Та для нас все – одно!.. ми знаємо, що Джур з Россиі завернув спершу до Відня, пробув там до лютого, подався в Прагу и з кінцем лекциі думав поіхать на якийсь час в Жуківку, але стрівся з якимсь приятелем, котрий підбив ёго прожить літо в Европі, а потім звернув Джура на «учену задачу» розвідати де-які мінеральні води и написати про них докторску диссертацию. Ся порада дуже сподобалась Джурови, через те найбільш, що в Н. була лічебниця штучних мінеральних вод. «Изучивши» натуральні води біля самих криниць, іх хемічний склад, іх вплив на недужих и написавши про се трактат, запевно одержиш вплив на лічебницю в Н., значить – прямо підеш по дорозі на добру практику… Осівши на сій думці, Джур післав в Жуківку лист, просячи вибачить ёму, що не може додержати обіцянки и приіхать літом. Ідучи «изучать» мінеральні води, Джур и ёго приятель задержались з цікавости у Баден-Бадені, и вже, як водиться, завернули подивиться и на рулетку. Першого вечера прилтель Джура щось виграв, на другий вечер ще більш, на трейтій став підмовлять и Джура примазаться до рулетки. Джур не згодився, але на четверий вечер знов таки пішов в Н. d. Paris з задачею «придивляться як страждуть людскі нерви». Так ходили вони кілька раз: Джуровому приятелеви доводилось и програвать и вигравать. Дивлячись на «нерви», Джур не міг не