BooksUkraine.com » Детективи » Дзеркало судді 📚 - Українською

Читати книгу - "Дзеркало судді"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дзеркало судді" автора Гілберт Кійт Честертон. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 47
Перейти на сторінку:
Як ретельно вона була прибрана і прикрашена? Дві схрещені бойові сокири по одну сторону каміна, дві — по іншу. На стіні круглий шотландський щит, і такий самий, круглий і шотландський, — на іншій стіні. Один бік вогнища охороняють рицарські обладунки, а по інший — порожнеча. Ніколи не повірю, що людина, яка обставляла кімнату так симетрично, залишить одну деталь несиметричною. Там, без сумніву, також були обладунки. Що ж із ними сталося?

Він трохи почекав, а потім продовжив уже спокійніше:

— Чим довше я міркую, тим більше переконуюся, що це дуже хороший план убивства. Він вирішує вічну проблему: куди подіти труп? Тіло може бути в цих обладунках години, навіть дні, слуги ходитимуть і виходитимуть з кімнати, поки вбивця не вичекає слушної нагоди і, витягнувши його під покровом ночі, кине в рів. А далі — усе піде гладко! Якщо тіло занурити у стоячу воду, то рано чи пізно в обладунках чотирнадцятого століття залишиться один скелет — чи ж велика дивина, якщо його виявлять у рові старого пограничного замку. Та й навряд чи хтось його там шукатиме, якщо ж і виявлять, не знайдуть нічого, окрім якось скелета в обладунках. Адже я про це підсвідомо здогадувався. Коли ви сказали біля рову, що я шукаю якісь сліди, то мали рацію. Я побачив сліди, глибоко втиснуті у берег, і зрозумів: той, хто їх залишив, або був дуже важкий, або ж ніс щось дуже важке. Так, до речі, з цієї маленької події можна витягнути ще одну мораль. Пам’ятаєте, я стрибнув, як кішка?

— У мене в голові все затуманилося, — сказав Гренбі, — але я поволі усвідомлюю суть цього жахіття. Гаразд, ви стрибнули, і щодалі?

— Сьогодні на пошті, — сказав отець Бравн, — я згадав, що баронет, за його словами, був там саме тоді, коли ми навідалися до нього. Розумієте, що це означає? Це означає, що його не було в замку, а повернувся він, поки ми його чекали. Ось чому ми стояли перед воротами так довго. Коли я це зрозумів, то несподівано уявив усю картину.

— Так-так, і як вона виглядає? — нетерпляче запитав законник.

— Вісімдесятирічний старигань може ходити, — сказав отець Бравн. — Може навіть гуляти полями собі на втіху. Але людина в такому віці не може стрибати. У нього це вийде ще гірше, ніжу мене. Отож, якщо баронет повернувся, поки ми чекали, він повинен був прийти, як і ми, перестрибнувши рів, — але й тоді міст не опустили. Я міг би припустити, що він сам і перешкодив йому опуститися, аби відкласти прихід непроханих гостей, — до того ж міст дуже швидко привели до ладу. Та це не має значення. Коли я побачив смішну картинку, як сивоволосий чоловік у чорному стрибає через рів, то вже тоді знав, що це молодий чоловік, переодягнений старим. Ось вам і вся історія.

— Ви хочете сказати, — повільно промовив Ґренбі, — що цей милий юнак вбив свого батька, тіло заховав у лати, які кинув у рів, змінив зовнішність, і так далі?

— На своє щастя, він дуже подібний до батька, — сказав священик. — Ви бачили на портретах, яка велика в роду сімейна схожість. А крім того: ось ви говорите, він змінив свою зовнішність. Та в певному сенсі будь-який одяг — маскарад. Старий маскував себе перукою, молодий чоловік — іноземною борідкою. Коли він поголився й одягнув перуку на свою стрижену голову, то став викапаний татко, ну, ще трішки гриму. Гадаю, тепер ви розумієте, чому він з такою ввічливістю наполягав, щоб ви приїхали сюди наступного дня, і запропонував своє авто. А сам приїхав уночі, поїздом. Він випередив вас, скоїв злочин, переодягнувся і був готовий до законних переговорів.

— Ох, — задумливо сказав Гренбі, — готовий до законних переговорів!.. Мабуть, ви хочете сказати, що справжній баронет вів би їх інакше?

— Він сказав би вам прямо, що капітан не отримає ні пенса, — відповів отець Бравн. — Як не дивно, тільки вбивство могло цьому завадити. Але я хочу, щоб ви оцінили вишукану хитрість того, що він сказав вам. Його план відповідав декільком завданням відразу. Ці росіяни шантажували його за якийсь злочин, гадаю — за зраду під час війни. Йому ледве вдалося сховатися, і, можливо, він послав їх хибним слідом у Ригу. Та найвишуканіша його вигадка — це слова про те, що він визнає сина спадкоємцем, але не людиною. Хіба ви не бачите? Так, вона гарантувала пост обіт, але ще й дозволяла на те, що незабаром стане для нього найбільшою трудністю.

— Я передбачаю тут декілька складних ситуацій, — сказав Гренбі, — яку з них ви маєте на увазі?

— Навіть якби сина не позбавили спадку, — сказав отець Бравн, — виглядало б щонайменше дивним, що батько з ним ніколи не зустрічається. Зречення вирішувало це питання. Тож залишалася лише одна трудність. Напевно, він саме зараз і обмірковує її: як помре нинішній хазяїн?

— Я знаю, як він повинен померти, — сказав Гренбі.

Отець Бравн, здавалося, був поглинутий своїми думками.

— Але й це не все, — задумливо продовжив він. — У цій теорії йому подобалося ще дещо — дещо теоретичне. Розум його непристойно радів, коли він признався, граючи одну роль, що скоїв злочин в іншій ролі. Ось що я розумію під пекельною іронією — під жартом, який можна повідати дияволові. Сказати вам те, що ви назвали б парадоксом? Коли ти перебуваєш у самому серці пекла, дуже приємно говорити правду, і в такий спосіб, щоб ніхто нічого не зрозумів. Ось чому він з таким задоволенням видавав себе за іншого, а потім ганьбив сам себе, як того й заслуговує. Ось чому він сміявся на самоті в картинній галереї.

Гренбі аж підскочив на стільці, немов його раптом повернули до простих, життєвих справ.

— Ваша племінниця! — закричав він. — Адже її матінка хотіла, щоб вона вийшла за молодого Масгрейва! Мабуть, не останню роль тут відіграють багатство і титул?

— Так, — сухувато відповів отець Бравн. — Сестра моя дуже цінує розсудливий і пристойний шлюб.

Багряний місяць Міру

Усі погоджувалися з тим, що благодійний базар, влаштований в Меловудському абатстві (звичайно, з відома леді Маунтіґл), вдався на славу. Гойдалки, каруселі і панорами на повну силу розважали народ; я також відмітив би і саму благодійність, якби хтось із присутніх там пояснив мені, в чому вона полягала.

Хай там що, та нам і близько не доведеться мати до діла з усіма цими особами, а лиш з трьома із них: однією пані і

1 ... 35 36 37 ... 47
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дзеркало судді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дзеркало судді"