Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Може, ти поясниш, щоб і ми зрозуміли, про що ви кажете? – тон старшого брата звучить загрозливо.

- Я вдарився у бібліотеці, - відбріхується.

Я не змогла придушити смішок, мало не пирснула на весь голос. Але, боюся, мене тут не зрозуміли б. Ну правда ж, я вибиваюся з цієї розкішної обстановки, ніби польову ромашку додали до шикарного букета троянд.

- Значить, ти часто ходиш до бібліотеки, Есмо? - Старший Нотрил сам знаходить нову тему для розмови.

- Так, останнім часом я там майже щодня.

- Що ти вивчаєш?

- Усе по трохи, почала з азів. Виявляється, багато чого не знала з елементарних речей. Так, Еліме? - Він кивнув і вкотре посміхнувся.

З вечерею було покінчено, всі перемістилися до диванів, не забувши допомогти мені піднятися, пройти пару метрів, сісти, ніби я не володію своїм тілом. Чомусь у просторому приміщенні повисла напруга, брати переглядалися між собою, потім Калеан кивнув і завів розмову, як виявилося, заради якої мене власне й покликали.

- Есмеральдо, у мене є для тебе пропозиція.

Хм, мабуть, від якого я так само не зможу відмовитись? Знали б вони, що діється в моїй голові! Добре, що мені вистачає розуму не кидатися словами відразу, як вони спадають на думку. На вигляд я дівчинка-паінька.

- Я пропоную тобі стати моєю дружиною, Есмеральдо, - сказав Калеан. На кілька секунд тиша здавила скроні, здивування застигло на обличчі кожного із сімейства, окрім найстаршого. Він зухвало дивиться мені у вічі, чекаючи відповіді. Я пирснула, мало не розкидавши бризки своєї слини. Добре, що в цей момент нічого не їла і не пила, інакше точно поперхнулася б.

- Ось і Квазімодо намалювався, бачиш, Еліме? – дивлюся на Калеана, потім на Еліма, який видається шокованим. - Ви серйозно?

- Калеане, ми так не домовлялися, - молодший брат процідив крізь зуби.

- Я передумав, Еліме. То що ти мені відповиш, Есмо? Звичайно, я дам тобі час подумати, але ти мусиш знати, що в тебе немає іншого виходу.

- Калеан, - Елім підвівся зі свого місця і завис над старшим братом. - Давай вийдемо на пару хвилин.

- Ні, Еліме. Я все вирішив. Займи своє місце і не втручайся в нашу розмову, - тон холодний, жорсткий, як каже справжнісінький деспот-керівник.

- Якого біса, Калеан?! Вона моя! Ти хіба не зрозумів?

Елім розлютований. Вперше бачу його таким. Дивлюся почергово на кожного і не знаю, сміятися зараз чи плакати. Одне зрозуміла, напевно: треба бігти. Піднялася зі свого крісла, обдарувавши легким поглядом усіх присутніх. Чоловіки стали в той же момент. Калеан дивиться на мене з очікуванням, Елім з хвилюванням.

- Ви зовсім з розуму вижили? – дивлюся у вічі старшого.

- Я абсолютно серйозний. Наша сім'я зможе тебе захистити, тут ти будеш у безпеці. У тебе буде все необхідне, найкраще для життя…

- Есмо, - Елім дивиться на мене з проханням: - Будь моєю дружиною, будь ласка.

Дивлюся на всіх по черзі, не знаходячи слів для відповіді, перекладаю погляд на їхню сестру, її очі наповнюються сльозами. І я розумію, що брати не жартують.

- Есмо, тобі потрібний захист, ми зможемо його тобі дати, - Елім каже м'яко, акуратно підбираючи слова.

- Мені не потрібний захист! Ви не чули? Я сама можу за себе постояти!

- Тепер ти під пильним наглядом, за тобою полюватимуть, тобі не можна бути однією.

- Що? Тобто ви таким чином хочете про мене подбати? - Сарказм мені дається легко, я починаю закипати.

- Есмо, будь ласка…

- Не смій до мене підходити, Еліме, - я кажу шиплячим голосом. – Я ніколи не буду твоєю! Ти знаєш, що моє серце зайняте. Я не зможу тебе покохати.

Я знаю, що він засмучений, але проти себе піти не можу. Я маю думати в першу чергу про себе.

- Мені нема чого тут залишатися.

- Есмеральдо, обміркуй усе. Я готовий стати тобі добрим чоловіком і захисником, - Калеан, схоже, не зрозумів, що мої слова стосувалися також його.

Я спробувала переміститися, але мене ніби вдарило струмом.

- Чому я не можу піти? Ви що, закрити мене тут вирішили? – я злюся непідробно.

- Ні, Есмо, але переміститися ти не зможеш. Доведеться вийти у двері.

- Ми ще не закінчили, - Калеан спокійний так само, ніби впевнений, що я не піду.

- Як ти смієш мене утримувати? Це своїм братам та сестрі можеш вказувати, але не мені! Я не стану частиною вашої родини, Калеане! Я краще стрибну з моста, чим дозволю собою керувати такому тирану, як ти! Не смій мене затримувати!

Господи, я зараз кричу на сторічного чоловіка! А обличчя його залишається холодним, як крига, ніби в ньому немає людських почуттів.

- Есмеральдо, ніхто не зможе...

- Та залиш ти свої пишномовні фрази! Мене нудить від усіх цих слів, половини з яких я не знаю! Ти взагалі відчувати вмієш? Знайди собі пару під стать і дай мені спокій!

- Есмо ...

- Еліме, не втручайся. Якщо твій брат хоче мене за дружину, нехай знає мій характер, - після цих слів знову дивлюся в обличчя Калеана і продовжую: - Взявши мене за дружину, ти зробиш нещасними себе, мене, Еліма і бог ще знає кого! Я не буду тобі доброю дружиною, як і ти мені чоловіком. Я ненавидітиму тебе все життя, і зроблю так, що ти житимеш з точною моєю копією, що байдуже дивиться в одну точку.

- У тебе немає для цього сил...

- Ти мене не знаєш! Ти не знаєш, на що я здатна, Калеан! Твоє життя буде пеклом, поки я розважатимуся у своєму звичному житті.

- Чого ти хочеш, Есмеральдо?

- Ти все ще думаєш, що ми укладаємо угоду? Ти справді нічого не знаєш про людські почуття? Про кохання, наприклад.

- Есма, ми дорослі люди. Я вже не вірю в кохання, але нічого не маю проти постільних втіх.

- Постельних втіх? – я зло сміюся на весь голос. - Хто так взагалі каже? Столітній дід?

- Мені ще немає ста, - відповів старий дід із зовнішністю молодого красеня, Елім посміхнувся, а Калеан через паузу додав: - І я не старий зовсім.