Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Можете мене привітати, пані та панове... Гордич. Мене. Зурочив!
Чому я так думаю? О, тут все просто! Саме після його слів у мене почалася справжня творча криза. Напевно, чи вперше в житті! Уявляєте?!
Я сиділа і дивилась на план, що він мені залишив, і нічого не могла вигадати. От абсолютно ні-чо-го! Зазвичай, коли я бачу план, то одразу в голові виникає картинка потрібного дизайну, а тут – повний ступор.
– Давай я тобі допоможу, – запропонувала мені Соломія, коли я їй розповіла про це. – Разом ми обов’язково щось вигадаємо.
– Ні, Солю, я маю сама це зробити, – відповіла засмучено. – Цей бевзень тільки й чекає мого проколу в роботі. Повір, як тільки він дізнається про твою допомогу – мені кінець. Та й, чесно кажучи, я хочу сама впоратися. Я стільки мріяла про великий проєкт, тож не можу просто так здатися.
– Можливо, в цьому й проблема? – сказала на це подруга. – Ти надто запарюєшся з дизайном. Тобі потрібно розслабитися і подивитися на ситуацію з іншого боку. А ще ти настільки зациклилася на тому, щоб догодити смаку Властислава Романовича, що не можеш зосередитися на своєму.
Я подивилася на Солю здивованими очима.
– Слухай, а ти маєш рацію, – задумливо відповіла, а потім… – Дякую-дякую, подруго! Ти дуже мені допомогла!
Потім підійшла, цьомкнула в щоку і побігла до себе.
Я нарешті зрозуміла, в чому причина мого ступору!
Влас
Ізоляція від Хоменко спрацювала, тож вже через декілька днів я був впевнений, що те відчуття від поцілунку – просто фізіологічна реакція на більш-менш привабливу дівчину і нічого більшого. І тим більше немає нічого такого, про що казав Артур.
А тепер я ще й в кабінеті можу нормально працювати, адже Хоменко сама вирішила “проблему” з нашим надто відвертим сусідством. Коротше, життя потрохи повертається у звичний ритм.
І що це означає – робота, робота і знову робота.
До презентації в Сіворського залишається півтора місяця, тож потрібно поспішити з оформленням проєкту. Зі своєї сторони, звісно, я встигну точно, а от дизайн… Ну не можу я повірити, що Хоменко зможе зробити щось путнє.
І мої слова підтверджує те, що я дав їй план ще три дні тому, а хоч якогось фідбеку – нуль.
Тільки про це подумав, як на мій телефон прийшло сповіщення про нове повідомлення.
Хоменко: Мені не подобається проєкт Сіворського.
От і на тобі! Вона що, взагалі розумом поїхала?
Я: Хороший жарт, Хоменко.
Хоменко: Я не жартую. З ним потрібно щось робити.
Я: Ти щось пила?
Хоменко: Я серйозно зараз. Цей проєкт буде провальним. У ньому немає душі.
Я: Хоменко, ти на щось підсіла, що душі почала бачити?
Я: Проєкт хороший. Ми над ним вже майже два тижні працюємо. Ніхто нічого змінювати не буде.
Хоменко: Гордич, ти не розумієш, чи що? Ми програємо з цим проєктом.
Я: Так і скажи, що просто не здатна самостійно щось вигадати, і закінчимо з цим.
І потім мене ще питають, чому я так проти того, щоб Хоменко працювала в Фієрі. Вона ж бездарність! Нічого зробити не може, а тільки критикує роботу інших.
Хоменко: Готовий через свою суб’єктивну думку віддати проєкт Новаку?
Прочитав і хвилину перебував в ступорі. І звідки вона тільки дізналася про наші далекі від дружніх стосунки?
Я: Гаразд. Просто припустимо, що ми змінюємо проєкт. І що ж ти пропонуєш?
Хоменко: Я ще не знаю, але впевнена, що проєкт потрібно терміново рятувати.
Ось що й треба було довести. Може тільки критикувати іншу роботу, а сама ні на що не здатна.
Я: Мене потрібно терміново рятувати від тебе, а з проєктом все добре, тож не заважай професіоналам працювати.
Пишу і відкладаю телефон, щоб навіть не бачити нових безглуздих пропозицій від білявки.
***
Ну от що за людина ця Хоменко? Ніби просто написала декілька слів, а я настільки роздратувався, що поліз у файл з проєктом, щоб ще раз все передивитися. І що ви думаєте? Тепер мені теж не подобається те, що ми вже зробили.
Хоменко сказала, що ідея без душі, але я думаю трохи інакше. Сама ідея хороша, якісна, стильна, сучасна, але… У ній немає абсолютно нічого особливого. От взагалі. Якщо Сіворський нас обере, ми реалізуємо все на найвищому рівні, звісно, але в результаті вийде просто гарненький готель, в якому побуваєш, скажеш, що все дуже круто, а потім і не згадаєш через день.
І що ж тепер робити? В теорії, ми ще можемо почати все з нуля, але діяти потрібно швидко. Також потрібен гарний мозковий штурм, щоб вигадати щось нове і унікальне. Але на практиці – майже два тижні роботи коту під хвіст. Ми всі вже багато попрацювали з цим варіантом, тож, не дуже логічно буде вже щось змінювати. Та й не хотілося б визнавати, що я згоден з думкою Хоменко.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До зустрічі ніколи, Меланія Арт», після закриття браузера.